Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"

На очах шрам став звужуватися і танути. І от, від потворної багряної смуги залишилася тонка біла смужка.

– Спасибі, – подякував Герман зблідлій від витрачених сил пані Армілсім. Та лише кивнула і, підтримувана мілордом Наріаялем під лікоть, встала з ліжка.

– Я надішлю магофлая Самаекешу. Він буде на вас чекати, – задумливо промовив мілорд Руаїкхар.

– Але він ні з ким не хоче розмовляти! – заперечив Скріраніель. – І навряд чи підпустить хоч когось із нас до джерела стародавньої магії. Спасибі Гедеону Божевільному, який залишив попелище.

Альгін опустив голову, немов це він, а не його батько спалив стародавнє святилище.

– Залиш це мені, – рішуче підняв підборіддя мілорд Наріаяль.

Скріраніель лише знизав плечима, мовляв, спробуй.

– У дорогу візьміть тільки найнеобхідніше! – міледі Ілліарнія окинула нас з Кхиброю оцінювальним поглядом. – Вам, леді, краще переодягнутися. У сукнях буде незручно сидіти на крехтенслоксах. Тіатаріасса, подбай про це.

– Авжеж, міледі, – вклонилася Тіа.

– Василю, полетиш із ними. Мені, як і Скріраніелю, дуже не подобається візит в Ісліньяр. Я не довіряю Дітям Сутінків, – радше наказав, ніж попросив мілорд Наріаяль.

Вася коротко кивнув.

– Гурманіель дасть трохи продуктів. Решту добудете самі. Тіатаріасса, ти ж полювати не розучилася? – взяла за лікоть Тіа цілителька.

– Ні, міледі, – усміхнулася юна ельфійка.

– Чудово. Що ви можете, юні маги? – звернулася пані Армілсім до нас.

– Можу розговорити небіжчика чи духа, – почав Богріс. – Знаю захисні заклинання від нечисті. Вмію плести коротку сітку мороку і роблю магом’ячі.

– Оком Кродерона зможете скористатися? – продовжувала цілителька.

– Якщо я відновлюся, то, так, – хрипко зазначив Гера і прокашлявся.

– Рані, опустіть його на дно святилища. Він швидко відновиться, – цілителька виразно подивилася на брата Лікраніеля – той мовчав. – Скріраніеле?

– Я зрозумів, – глухо відгукнувся ельф. – Але тільки в тому разі, якщо нам дозволять.

– Рані, – голос батька був тихим і твердим, – я беру це на себе. Хлопцям потрібен захист. Ти можеш його забезпечити.

– Так, батьку, – коротко кинув Скріраніель.

– Що ж... Я бажаю вам тільки одного – удачі. Нехай Акрідена благоволить вам. Увесь цей час, поки ви будете в дорозі, у храмі куритимуться пахощі та звучатимуть молитви. Ми піднесемо щедрі дари Аргіні та Акрідені, а жриці храму молитимуться всім світлим богам, щоб вони не відвернулися від вас... – Цілителька трохи помовчала, потім, додала: – Руто, твоєму братові ми обов’язково допоможемо. Я говорила з верховною жрицею.

– Дякую, пані Армілсім, – я встала з ліжка і схилилася перед цілителькою в глибокому шанобливому поклоні.

– Бережіть себе, – міледі Ілліарнія обвела нас стривоженим поглядом. – Ви вирушаєте у небезпечну подорож. Але... така воля богів!

– Треба попередити Його Величність короля Мегріна, – голос пана Наріаяля пролунав тихо та безрадісно. – Він має про це знати... Ви вирушаєте в довгу коротку подорож. Довгу для нас і коротку для вас, – він наче обійняв притихлих нас поглядом і продовжив: – Із вами підуть найкращі. Вірю в те, що у вас усе вийде.

– Хай береже вас Пресвітла Аргіна! – підняла руки вгору цілителька, з її пальців зірвалися золотаві іскри, які розсипалися кімнатою та торкнулися кожного з нас.

Ми вклонилися. Навіть Гера, напівлежачи, схилив голову. Цілителька пішла.

– Скріраніеле, наглядай за ними, – ледь кивнув у наш із Герою бік мілорд Руаїкхар.

– Так, батьку.

– Візьміть із собою магофлаїв, – попросила міледі Ілліарнія. – Якщо трапиться щось непередбачене, ви завжди будете на зв’язку.

Я згадала, як мене відправляли до Ситова після скасованого весілля, і сльози навернулися на очі. Мама, тобто, мачуха, не спромоглася дати жодної настанови. Воно й зрозуміло – позбувалася непотрібного зайвого рота. Я гірко посміхнулася. Та й Маруна з нею! Зате скільки я сьогодні дізналася про своїх батьків! Однозначно варто полетіти на острів Двох Зорь. Час знайомитися з родичами. Повернемося, відразу ж займусь цим питанням.

Міледі коротко обійняла і поцілувала синів, встигнувши кожному щось шепнути на вухо. Після, вона разом з чоловіком пішла з кімнати.

– На збори година, – сухо повідомив Рані. – Тіа, не забудь пару фляг соку войлі́нту. Руто, Кхибро, переодягніться і біжіть до Гурманіеля, він дасть вам провізію.

– Його Кухарство нас не пошле в Марсулу? – поцікавилася Кхибра.

– Ні.

– Дівчата, ходімо, тут дихати нема чим, – потягла нас до виходу Тіа.

Ми вийшли. Прохолодне повітря ночі миттєво розігнало дрімоту, яка на котячих лапах підкрадалася до нас у маленькій кімнаті Германа.

– Я вам принесу одяг, – сказала Тіа, роздивляючись так, наче поглядом знімала мірки. – Це не проблема.