Читати книгу - "Довга дорога до тебе (ч.3), Хелена Власенко"

 Ян вийшов з неї і одразу роздратовано заправив сорочку і застібнув штани. Він важко сперся долонями об стіл поряд з Даною. Зі звуків лишилося тільки їхнє важке, шумне дихання.

 Дана потроху верталася до реальності. Теплий літній вітерець пройшовся її надміру мокрими чутливими складками. Вона збагнула в якій жахливо порочній позі знаходиться. Дана швидко, тремтячи всім тілом, піднялася і почала неслухняними руками поправляти сукню.

 Далі мовчки, не дивлячись в його бік, пішла, бажаючи швидше добратися до вбиральні. Гидкий сором зі швидкістю пожежі охопив душу. Проте, зайшовши за ріг будівлі та опинившись на освітленій частині території, Дана з жахом застигла. 

 Перед нею з напівбезумним поглядом, але ще слабенькою надією, стояла Поліна. 

 Дана почула, як за спиною зупинився Ян і рука Поліни зразу поповзла вгору, сильно затуляючи рот, а очі відобразили весь біль від враз розбитої маленької надії.

 Дана болісно видихнула, ховаючи погляд дикого сорому і докору сумління. Вона, не роздумуючи, пішла до ресторану, подалі від своєї ганьби. Не було в неї таких слів, які вона могла сказати Поліні. Ніякі слова не здатні зараз зарадити.

 - Прости, - одразу за собою Дана почула холодний, байдужий голос Яна.

 - Як ти міг?! - закричала Поліна, за чим послідував гучний звук ляпаса.

 Ян краєм ока помітив, як Дана поспішно зайшла досередини, а звідти показались співробітники, які виходили подихати свіжим повітрям і сигаретним димом.

 - Іди до машини, - тихо-холодно скомандував Поліні. - Там поговоримо.

 Жінка розлючено розвернулась, щоб прослідкувати за поглядом Яна і, зрозумівши натяк, зробила як він просив. Янові вперше стало по-справжньому жаль Поліну. Вона зараз мала повне право зганьбити його перед підлеглими, влаштувавши скандал, але не зробила цього. Красива, мудра жінка, що любить його, але до якої він не відчував нічого, крім усвідомленої вдячності за її старання. За всі роки їх спільного проживання в його бездушній, холодній середині не зародилась до неї навіть прив'язаність. Єдине, що вказувало на нікчемні залишки людяності, так це той жаль, що з'явився чомусь тільки зараз. Несподівано для себе він відчув щось нове, помимо звичайних порожнечі і апатії.

 Ян пішов до колег, щоб попрощатися, посилаючись на погане самопочуття Поліни. За кілька хвилин він вже сідав у своє авто. Поліна виглядала скам'янілою постаттю і, торкаючись міцно стиснутим кулаком губ, дивилася в пасажирське вікно. Ян завів машину і виїхав з території ресторану.

 - Чому, Ян? Невже я заслужила таке до себе ставлення? - тихо, крізь нестримні сльози, сказала жінка, не відвертаючи обличчя від вікна.

 - Ти не заслужила.

 - Тоді чому?! - різко повернула до нього заплакане обличчя.

 - Я не знаю, що тобі на це відповісти, - він уважно спостерігав за дорогою попереду.

 - Тому ти не хотів мене? Так? Я хвилювалася, як дура, а ти просто трахав іншу. Вже почала шукати хорошого лікаря, але те, що я чула - це абсолютно протилежно до імпотенції. Як давно ти її трахаєш?

 - Тепер? Це був тільки другий раз.

 - Що значить тепер? - не могла зрозуміти дивну фразу.

 - Це моя колишня дружина. Вона мене зрадила.

 Поліна витріщилася на нього наче він враз перетворився на дерево.

 - Ти не забув її?

 - Після того, що вона зробила не залишилось нічого, крім ненависті.

 - Відколи це ненависть проявляється через секс? - в'їдливо спитала Поліна.

 - Це мине, - коротко відповів він.

 Запала напружена мовчанка. Через кілька хвилин знову заговорила Поліна, вже трохи спокійніше.

 - В тебе крім неї були інші?

 - Ні.

 Вона важко видихнула, опустивши погляд до своїх стиснутих долонь на колінах і знову тихо-обережно продовжила.

 - Мені важко і боляче, Ян, але можливо це таке випробування для наших стосунків. Я хочу спробувати простити тебе, якщо ти пообіцяєш, що подібне більше не повториться і звільниш її. Ми можемо спробувати все з чистого листа в ім'я того, що між нами було.

 Ян мовчав і Поліна не знала, що думати. З однієї сторони біль зради пекла її, а з іншої - вона не припинила отак в один момент любити його.

 - Думаю, ти чудово розумієш, що справа тут далеко не в ній, - Ян вирішив розставити всі крапки над "і".

 З очей бризнули сльози і Поліна відвернула погляд вбік. Вона це розуміла, хоч як не старалася заштовхати гнітючі відчуття і думки куди подалі. Просто не хотілось вірити, що між ними вже давно все скінчено. Поліна наївно вірила, що кохання і турбота заставлять його колись полюбити її. Щиро сподівалася, що проста домовленість, з якої все починалось, переросте з його сторони в справжні почуття. Ідіотка. План, мабуть, міг бути дієвим і в деяких випадках цілком виправданим, але не для неї і Яна.

 Недоречно згадалося минуле. Згадався момент, коли вона побачила на телефоні своєї старшої сестри одне корпоративне фото, де був Ян. Поліна з першого погляду закохалася в цей лукаво-небезпечний погляд, але сестра, яка працювала в нього в той час асистенткою, розбила мрії вщент повідомленням, що він одружений. 

 Страждала Поліна від неможливого свого кохання недовго. Варто було дізнатися про розлучення, як почала просити сестру влаштувати її до них на роботу. Не вдавалося. Тоді Поліна зачастила до неї на обідні посиденьки, де змогла мило всміхатися до коханого. На спроби завести діалог він не реагував. Поліна підозрювала, що розлучення боляче по ньому вдарило, тож своїх спроб зробити його і заразом себе щасливими в жодному разі не треба було покидати. 

 Вона надумала змінити тактику. Як то кажуть, шлях до серця чоловіка лежить через його шлунок. В один день вона напекла смачного печива і спробувала пригостити його. На її пропозицію він здивувався, хмуро глянув на запропоновану випічку, потім на неї, але, подякувавши, відмовився і пішов до свого кабінету. Поліні вже починали опускатися руки і вона вирішила йти напролом.

 Коли в сестри планувалось свято в честь дня народження, вона наполегливо попросила ту запросити і Яна. Він несподівано погодився прийти, але пробув не більше, ніж півгодини. Коли дякував за запрошення, збираючись покинути свято, Поліна заявила, що теж недобре почувається і попросила його відвезти себе додому.