Читати книгу - "Гра почалась 4. Губернатор, Євгеній Шульженко"

Бійка перемістилась до холу, діти оселі Сонця відступали. Хтось зачепив павербанк, та світло згасло. Весь хол поглинула темрява. Чужинці перестали наступати та почали вибігати з гуртожитку. Степан завмер з піднятою палицею, намагаючись вирівняти дихання. Тіло нило від чисельних ударів. Він відчував кров на губі, але нічого з цим не робив. Діти кинулись до світлодіодної стрічки, намагаючись підключити її назад.

Чужинці, що пролізли з кімнати Ванди, розвернулись та вискочили у вікна. За мить, до холу вискочив Рома, також важко дихаючи та повідомив, що чужинці відходять. Світло повернули, тому хлопець показав своє обличчя, де встигло набухнути око. Все виглядало дуже кепсько. Ворог відступив, але Степан сумнівався, що це закінчення битви. Наступила тиша. Заглядати в двері та вікна, на вулицю, не наважувались.

Тиша продовжувалась не довго. Закричали діти, що були на вулиці, та до гуртожитку почали залітати смолоскипи. Через вхідні двері залетіло не менше двох десятків штук. Діти повідскакували, та за мить почали стрибати на вогонь, гасити взуттям. Повалив темний дим, хлопці та дівчата почали задихатись, кашляти.

Все те ж саме повторилось з вікнами в кімнатах, з яких мить назад чужинці повискакували. Вогонь здіймався всюди. По коридору швидко розійшлась паніка. Діти перестали гасити смолоскипи, почали збиватись в купки, збивати один одного з ніг. Дим заполонив весь простір, дихати було майже не можливо. «Ворог вирішив нас спалити живцем?» - перелякано подумав Степан та закашлявся так, що сльози потекли з очей. Йому було важко дихати, в голові запаморочилось.

Деінде падали хлопці та дівчата без тями, задихнувшись та заснувши. Інші перелякано шукали Степана чи Рому, плакали та кричали від страшу. Та як тільки Степан почав розуміти, що зараз його поглине темрява, його жорстко смикнули вгору. Він не міг зрозуміти, що саме змусило його встати, все наче сповільнилось. Та як тільки хлопець отримав кулаком в ніс, схопився за нього та закричав. Швидкість повернулась, шум посилився.

Євген стояв перед Степаном та закривши рота футболкою, повільно опустив кулак. Він прибрав футболку та всміхнувся, пнув Степана в інший коридор, саме там де була пральня. Лера допомагала Євгену тягнути дітей саме до пральні. Рома лежав без тями під стіною. Та воїни оселі Сонця, побачивши, що всі почали бігти по коридору, потягнулись за іншими. Двері пральні відчинили. Вікна кімнати виходили на іншу сторону, на подвір’я житлових будинків.

Рятувальники вискакували до коридору, намагаючись прискорити всіх, хто шукав порятунку. Деякий час штовхали дітей без тями. Вставав, але інші лежали та не рухались. Полум’я розійшлось по холу, дим настільки давив на груди, що рятувальники вже не наважились лишатись в цьому місці.

До холу, через вхідні двері, почали забігати чужинці, кричати та махати палицями. Вони підбігали до воїнів, що заснули та били їх палицями. Це було жахливо та обличчя дітей перекошував гнів. Воїни оселі Сонця відчули страшну небезпеку, потрібно було тікати. Тому вони побігли до пральні.

Євген та Лера, останніми заскочили до кімнати та зачинили двері. В кімнаті було дуже тісно, та відкрите вікно пропускало свіже нічне повітря. Всі стояли та мовчки дихали повними грудьми. Це було дуже приємне відчуття. Євген швидко порахував дітей, всього дванадцять дітей врятувались. Це жахливо. На очах Лери з’явились сльози. Степан підпер стіну та стояв з закритими очима.

Народ, - мовив не голосно Євген, - нас не багато, але ми маємо врятуватись. Часу на збори, як бачите у нас немає, - він всміхнувся, подивившись на всіх, хто був в кімнаті.

Хлопець запропонував зараз стрибати з вікна та бігти вздовж найближчого будинку, до верхньої дороги. Перебігти цю дорогу та перелізти паркан приватного сектору. Якщо він не помиляється, за три будинки будуть гаражі. За гаражами спуск до залізничної колії. Саме внизу, під деревами всі мають зустрітись. Чекаємо годину та йдемо далі. Кожен сам за себе. Тільки так можна втекти від переслідування.

Я сумніваюсь, що нас будуть виловлювати, - додав Євген, - але треба дуже швидко втекти. Нас не мають вистежити. Зустрічаємось на зазначеному місці. А що далі? – спитав сиплим голосом Степан, - куди ми підемо далі? А далі ми підемо до парку Феофанія, - всміхнувся Євген, - у нас тепер просто немає вибору.

Хлопець взяв Леру за руку та міцно стиснув її. Він вказав очима до вікна, запрошуючи на пробіжку разом. Підійшовши до Степану, Євген потягнув того за собою.

Якщо ти думаєш, що я тебе кину, - сказав Євген, хитро всміхаючись, - ти помиляєшся. Пам’ятаєш, що ти погодився йти за мною, щоб не було? Виконуй, друже.

Діти вискочили на раму вікна та стрибнули в нічну темряву Столиці. Впали та піднялись. Всі діти оселі Сонця побігли один за одним, без єдиного звуку та стону. Вони мали ціль врятуватись. Новий світ жорстокий, диктує свої правила. Але він не зламає дітей дитячого будинку, щоб не відбулось.