Читати книгу - "Королівство криги, Анна Мінаєва"

Ніхто не хотів допускати жодну людину з імперії до влади. Бо всі добре знали, чого саме прагне імперія — світового панування.

— З того часу минуло вже два роки, — нарешті проговорив його величність. — Ви справді вважаєте, що імперія чекала б так довго? Бажала помститися? До того ж ми уклали з ними іншу угоду. Не настільки гарну для імперії, та все ж таки мир вдалося зберегти.

— Я і не кажу, що за цим може стояти вся імперія, — відповів Айзек. — Однієї принцеси достатньо. До неї могли дійти чутки, про те, хто став вашою новою нареченою. Це могло образити жінку, яка звикла отримувати все.

— Може бути правдою, — лорд-канцлер кивнув. — Я напишу послу, який зараз у Ваштері. Нехай спробує щось дізнатися. Якщо за цим стоїть хтось з них… всі наші домовленості можуть бути розірвані.

— Це лише теорія, — лорд Долайн заговорив, коли всі інші замовкли. — В Содії теж можуть бути вороги корони. Нехай і не відкриті. Я прикличу шпигунів, ваша величносте. Нехай поспостерігають за тими домами, які колись мали погляд у бік вашої корони.

Оуен кивнув.

Нарада продовжувалася. Лунали все нові і нові теорії з приводу того, хто міг стояти за замовленням. Хто міг бажати королю смерті. Які цілі могли бути у замовника. 

Та правду дізнатися було важко. Правду чула лише мідна монета, яка лежала на столі. Монета, яка так само як і Вісник, що її лишив, не розкрила б цієї правди нікому і ніколи.