Читати книгу - "Спомини"

абзацу на полях є вставка, зроблена Іваном Хомою 27 грудня 1979 p.: <На допити кликали часто о 12 год. і тримали до 5 рано. Очевидно, щоб одержати такі відповіді, які вони хотіли. Як тільки повернувся до келії, починав засипляти, то о 6-тій годині “поднимайсь!”>. Попри важливість цього додатку, не включаємо його в основний текст, щоб не розривати послідовності викладу, бо це лише доповнення та деталізація наступного речення, а також тому, що зроблений він не рукою патріярха, а доданий Іваном Хомою.(обратно) 537

Степан Євстафійович Горюн (1912-?) — співробітник КДБ, звільнений у запас у 1961 р. з посади заступника начальника слідчого відділу УКДБ УРСР по Львівській обл. У 1945–1946 pp. нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни II ступеня, медалями “За перемогу над Німеччиною” та “За бойові заслуги” (дані Архівно-довідкової служби СБУ).

(обратно) 538

Цього суддю Йосиф Сліпий ще згадуватиме кілька разів далі у своїх “Споминах”, але так і не назве його на ім’я.

(обратно) 539

A1; М: <дньом не дали спати>; В1: <під час дня не дали спати>.

(обратно) 540

Очна ставка Йосифа Сліпого з Миколаєм Чарнецьким відбулася 17 квітня 1946 р. Протокол див. у: ГДА СБУ, ф. 6, спр. 68069, т. 3, арк. 63–80 (машинопис), 81-126 (рукопис).

(обратно) 541

На полях другої редакції “Споминів” навпроти уступу про очну ставку із “заступником ректора” Львівського університету Іван Хома дописав на полях олівцем: “Марченко?” Він припускав, що тут іде мова про Михайла Марченка (1902–1983), першого радянського ректора Львівського університету в 1939–1940 pp. Запитання після прізвища вказує на те, що Хома мав сумніви щодо правильности такого припущення. І ці сумніви були небезпідставні. Марченко дійсно залишив у Києві дружину і двох дочок, а у Львові мав зв’язки з певною О. Маланчук — зв’язковою Львівської крайової екзекутиви ОУН. У зв’язку з частими відвідинами її квартири на нього впала підозра у зв’язках із націоналістичним підпіллям, і 22 червня 1941 р. він був заарештований та вивезений до Харкова, а потім до Новосибірської тюрми, де перебував під слідством до лютого 1944 р. (див. прим. 254 і 255 вище) [у електронній версії — прим. 402 та 403. — Прим. верстальника]. Та хоча дані щодо особистого життя ректора стосуються особи Михайла Марченка, тут зайшла певна плутанина. Як свідчать матеріяли архівно-слідчої справи Сліпого, 24 вересня 1945 р. він мав очну ставку не з Марченком, але з Миколою Паше-Озерським (1889–1962) (див.: ГДА СБУ, ф. 6, спр. 68069, т. 3, арк. 1-61). На це вказують і слова Сліпого про те, що “ректор” мав польське ім’я, адже Микола Паше-Озерський дійсно походив з Польщі, з м. Млава. На цій очній ставці Паше-Озерський справді заявляв, що митрополит Шептицький завербував його як інформатора німецької розвідки і що Сліпий був присутній під час його вербування, а після смерти Шептицького далі користувався послугами Паше-Озерського як інформатора. Нарешті, біографія Паше-Озерського допомагає пояснити певну неузгодженість у споминах Сліпого: спершу митрополит каже про очну ставку із “заступником ректора”, а далі говорить уже про “ректора”. У той час, як Марченко ніколи не займав посади проректора, Паше-Озерський дійсно спочатку (з 1940) був проректором Львівського університету, а в 1944 р. тимчасово (1 серпня — 28 жовтня) виконував обов’язки ректора. 24 квітня 1945 р. він був заарештований за підозрою у співпраці з німцями і до 12 червня 1946 р. перебував у Київській тюрмі. Саме там і відбулася його очна ставка з митрополитом Йосифом Сліпим. Правда, якщо у “Споминах” Сліпий говорить про одну зустріч із Паше-Озерським, то на очній ставці він точніше вказує кількість зустрічей, яких було три: одна у 1940 р. і дві — у 1944. Важко сказати напевно, чому Сліпий приписав Паше-Озерському деякі факти з приватного життя Марченка. Можливо, він чув від митрополита Андрея про клопотання ректора університету Марченка у справі уневажнення його шлюбу і помилково вважав, що ця справа стосувалася іншого ректора — Паше-Озерського. Про Миколу Паше-Озерського див. також прим. 334 вище [у електронній версії — прим. 493. — Прим. верстальника].

(обратно) 542

Можливо, мається на увазі Степан Біляк (1890–1950) — адвокат, громадський і політичний діяч Галичини, у 1918–1919 — секретар Української національної ради, в 1919–1920 — секретар диктатора ЗУНР, з 1928 — посол до польського сейму від УНДО, оборонець на політичних процесах, за німецької окупації — посадник міста Львова. Помер на еміграції у США.

(обратно) 543

A1; М; В1: <продовжували>.

(обратно) 544

Див.: Гавриїл Костельник. Большевизм — новітній “кльовн христіянства” // Нива 24 (1929) 352–358; Гавриїл Костельник. Чому большевики переслідують релігію // Нива 25 (1930) 5-11.

(обратно) 545

Олександр Олексійович Защитін (1913–1995), за даними Архівно-довідкової служби СБУ, за всі роки служби в органах безпеки характеризувався виключно позитивно і був нагороджений орденами та медалями. Зокрема указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 травня 1945 р. за успішне виконання спецзавдань уряду був нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни II ступеня, а влітку того ж року наказом НКДБ УРСР йому була оголошена подяка з видачею грошового заохочення. Защитін вів слідство єп. Миколая Чарецького, а під час переговорів з Йосифом Сліпим у Києві в 1961 р. був начальником Київської тюрми на вул. Короленка.

(обратно) 546

Останній допит, який вів слідчий Горюн, датується 5 червня 1945 p., а перший допит, проведений капітаном Крикуном, — 13–14 червня 1945 р. Що протоколи записувались не дослівно, а відповідно до тої викривленої інтерпретації, яку давав словам допитуваного слідчий, — видно вже з самого змісту протоколів, зокрема з