BooksUkraine.com » Містика/Жахи » Корона забутого короля, Тетяна Вітер 📚 - Українською

Читати книгу - "Корона забутого короля, Тетяна Вітер"

29
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Корона забутого короля" автора Тетяна Вітер. Жанр книги: Містика/Жахи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 46
Перейти на сторінку:

— “Ти повинна йти вперед, не зважаючи на втрати. Інакше, як ти знайдеш своє місце?”

Дівчина знала, що її шлях ще не завершений, що кожна подорож починається з першого кроку, і хоча вона могла втратити все, що було їй дороге, вона все ще мала шанс знайти нове, на відміну від багатьох людей.

Софія натягнула пальто, яке тепер було її бронею в цьому новому світі, заховавши туди листа. З кожним кроком, який вона робила по аеропорту, частини її минулого відпадали, залишаючи лише силу та надію.

— Я зроблю це, заради тебе, татку! — шепотіла вона, і кожен її крок став підтвердженням цієї обіцянки.

Дівчина, пірнувши у вир своїх думок, мовчки тягнула валізу по кам’яній підлозі аеропорту. Несподівано за спиною вона почула, що її хтось кликав англійською мовою, якою вона вільно володіла. Оглянувшись, Софія помітила двох незнайомців: представника поліції та чоловіка у строгому діловому костюмі.

При погляді на першого, вона напружилась і почала пригадувати, чи не порушувала ніяких законів за останні три години після перельоту.

Полісмен, помітивши її настороженість, заговорив м’яким, але впевненим і серйозним голосом:

— Доброго ранку! Перепрошуємо, але це ви 24-річна громадянка України Софія Богемська з містечка Конотоп?

— Так, це я, — з вдаваним спокоєм вона витягла свій паспорт із невеличкого ранця, щоб показати держслужбовцю.

Дівчина не знала чого очікувати далі. Останні тижні здавалися їй суцільним чорним тунелем без світла наприкінці. Її душевна тривога розширилась до неможливих масштабів.

— Пробачте, що турбуємо вас, — заговорив чоловік у костюмі, — але ми маємо важливу інформацію. Я юрист Джек Ватсон. Після нещодавньої перевірки документів, виявилось, що ви є спадкоємицею старезного замку на півдні нашої країни у графстві Кент. Цей замок належав вашій бабусі по маминій лінії. Вона купила його у 1969 році. Ваша матір Емілі Стоун провела в замку все дитинство, але потім, подорослішавши, вона виїхала за межі Великої Британії. Ходять чутки, що вони посварились і більше не спілкувались. Ось фото вашої матері.

Дівчина взяла до рук фотокартку, розглядаючи обличчя жінки, на яку вона була так схожа.

— Далі подробиць її життя ми не знаємо, окрім того, що ваша бабуся Сабріна Стоун склала 10 років тому заповіт на ваше ім’я. В документі згадується, що ви громадянка України й, згідно з заповітом, при перетині кордону Великої Британії, все її майно, в цьому випадку замок, переходить у вашу власність. Ось цей заповіт, — завершуючи розповідь, передав документ юрист.

Ошелешена Софія дивилася то на незнайомців, то на документ, чіпляючись за слова. Її серце не вірило, розум не вірив. Всі попередні тижні були сповнені втрат і розчарувань, і тепер, на фоні її розпачу, ця новина здавалася занадто дивною, щоб бути правдою.

Вона мимоволі кинула погляд на юриста, містера Джека Ватсона. Високий чоловік років 40, з підтягнутою статурою та холодним блиском в очах, він здавався невблаганним в усіх своїх справах. Його строгий чорний костюм підкреслював професійність, а ідеально укладене волосся надавало йому вигляд людини, яка майже ніколи не робить помилок.

Поряд стояв полісмен. Він був трохи старший за Джека, з сивими скронями та втомленим поглядом, що промовляв більше, ніж будь-які слова. Під його мундиром проглядалася сила людини, яка бачила багато чого у своєму житті. Чоловік виглядав водночас суворо й співчутливо.

— Спадкоємиця? — повторила Софія водночас з сумнівом і надією. — Моя мама залишила мене ще при народженні в пологовому будинку, а батько загинув на війні. Я не знаю хто я, і хто мої родичі...

Юрист кивнув, намагаючись її заспокоїти.

— Розумію ваші сумніви. Та й останні події в Україні вибили вас з колії, але документи, які ми маємо в руках, переконливо свідчать, що у вас є повне право на цю спадщину. Не втрачайте такий шанс, не кожен дізнається про наявність власного замку.

Полісмен додав:

— Якщо вас досі гризуть сумніви, то я можу поїхати з вами, міс Софія, і з містером Джеком до вашого родового маєтку. Ви побачите його на власні очі, добре все обдумаєте...

Дівчина поглянула на свою валізу, що стояла біля її ніг. Цей шанс на нове життя здавався рятувальним кругом у безмежному океані її тривог.

Софія сіла в новенький позашляховик разом з копом і юристом. Авто мчало через неймовірні краєвиди півдня Великої Британії. За вікном проминали розкішні пейзажі: густі ліси, старовинні села, поля... В її душі поселилось відчуття очікування. Дивний сон і новина про спадок у графстві Кент не полишали її думок.

Позашляховик зупинився перед величезними воротами, прикрашеними рельєфними металевими орнаментами, що нагадували про давнину та велич. Величезний, старовинний замок виринав з-за дерев, його кам'яні стіни поросли мохом і плющем, а високі башти, здавалося, здіймалися до небес.

Софія вийшла з машини й, закинувши за плече свій ранець, підійшла до воріт. Вони ледь скрипнули від її дотику. У цей момент до неї підійшла жінка середнього віку. Мері, як вона представилась, була жінкою близько 50 років, місцевою жителькою селища. Вона працювала кухаркою у бабусі Софії Сабріни Стоун вже десятки років.

Мері була одягнена у простий, але чистий одяг — білий фартух та синю, довжиною до п'ят, сукню.

1 2 3 4 ... 46
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Корона забутого короля, Тетяна Вітер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Корона забутого короля, Тетяна Вітер"