Читати книгу - "Всесвіт, Bogdana reider"

Почнімо зі справжнього чемпіона з виживання  Меркурій  кажуть що він був супутником Венери, але як  він вижив і не став космічним попелом 

Меркурій, найменша планета нашої Сонячної системи, дійсно є справжнім чемпіоном з виживання. Його близькість до Сонця, а також відсутність значної атмосфери роблять його екстремальною і непривітною планетою. Температури на Меркурії коливаються від надзвичайно високих до надзвичайно низьких — вдень вони можуть досягати 430 градусів за Цельсієм, а вночі опускатися до -180 градусів.

Цікаво, що Меркурій не має атмосфери, здатної утримувати тепло. Це означає, що планета не має захисту від космічних променів та метеоритних ударів, які постійно бомбардують її поверхню. Однак, попри цю ворожу середу, Меркурій має свою унікальну красу. Його поверхня, покрита кратерами, нагадує Місяць, що свідчить про його давню історію. Деякі вчені вважають, що Меркурій міг бути колись більш схожим на Венеру, з атмосферою та водою. Проте, через інтенсивне сонячне випромінювання та гравітаційні впливи, його атмосфера зникла, а поверхня перетворилася на безжиттєвий ландшафт, схожий на печеру.

Місячна поверхня і Меркурій мають багато спільного в вигляді кратерів, але Меркурій має й інші особливості, такі як величезні "плоскі" простори, які утворилися в результаті вулканічної активності. Це надає планеті унікальний вигляд, що відрізняє її від інших об'єктів Сонячної системи.  Не треба також забувати що при створенні сонячної системи йому дісталося місце біля нашої  зірки, так би мовити, перших рядах, але все-таки що не дає йому стати космічним попелом 

Меркурій, попри свою близькість до Сонця, демонструє вражаючу стійкість. Його унікальна структура та характеристики дозволяють йому виживати в умовах, які багато інших небесних тіл не можуть витримати. По-перше, попри відсутність атмосфери, Меркурій має свою магнітосферу, яка, хоч і дуже слабка, все ж захищає планету від деяких космічних променів і сонячного вітру. Ця магнітосфера, що складається в основному з частинок, витягнутих із його поверхні, свідчить про те, що Меркурій колись мав більш активне геологічне життя.  Крім того, особливості його поверхні, такі як величезні кратери, розташовані на фоні величезних "плоских" просторів, є свідченням давньої вулканічної активності. Ці геологічні процеси, які колись формували його ландшафт, показують, що планета пережила серйозні катаклізми, але змогла адаптуватися.

Меркурій також цікавий з погляду його орбітальних характеристик. Він має найбільш ексцентричну орбіту з усіх планет Сонячної системи, що призводить до великих коливань температури. Ця особливість, разом із його швидким обертанням навколо Сонця, робить Меркурій унікальним об'єктом для вивчення.

На відміну від багатьох інших планет, Меркурій не має супутників. Це може бути наслідком його близькості до Сонця, яке, можливо, "з'їло" потенційні супутники, що намагалися утворитися навколо нього. Це робить його ще більш загадковим і цікавим для астрономів, які прагнуть зрозуміти, як формувалися планети Сонячної системи.

Порівнюючи Меркурій з Венерою, ми бачимо, як різні умови можуть вплинути на розвиток планет. Венера, з її густою атмосферою та парниковим ефектом, стала однією з найгарячіших планет у системі, тоді як Меркурій, попри свою близькість до Сонця, залишився холодним і безжиттєвим, але з унікальними геологічними характеристиками.

Отже, Меркурій — це не просто безжиттєва планета, а унікальний об'єкт, який розповідає про еволюцію Сонячної системи. Його особливості, історія та стійкість роблять його важливим об'єктом для вивчення, допомагаючи нам зрозуміти, як різні фактори впливають на розвиток планет і, зрештою, на умови для життя.

Далі іде Венара 

Венера, часто називана "сестрою Землі" через схожість у розмірах, складі та близькість до Сонця, дійсно могла б стати другою Землею. Проте, її розвиток пішов зовсім іншим шляхом, що призвело до утворення надзвичайно  середовища.

Венера має щільну атмосферу, яка в основному складається з вуглекислого газу, з невеликими домішками азоту та сірчаної кислоти. Атмосфера настільки густа, що тиск на поверхні Венери в 92 рази перевищує земний, що еквівалентно тиску, який спостерігається на глибині 900 метрів під водою. Ця потужна атмосфера не лише утримує тепло, але й спричиняє потужний парниковий ефект, внаслідок якого температура на поверхні планети досягає приблизно 470 градусів за Цельсієм. Це робить Венеру найгарячішою планетою Сонячної системи, попри те, що Меркурій є ближчим до Сонця.

На відміну від Меркурія, Венера має рясну атмосферу, яка забезпечує захист від космічних променів, але це не рятує її від екстремальних умов. Висока температура та тиск, а також наявність сірчаної кислоти в атмосфері, роблять поверхню Венери вкрай непридатною для життя, та й для будь-яких місій з дослідження. Дослідники вважають, що мільярди років тому Венера могла мати океани, помірний клімат і умови, схожі на земні. Проте, через надмірний парниковий ефект та відсутність вільної води, ці океани випарувалися, а атмосфера стала настільки агресивною, що життя, яке могло б виникнути, стало неможливим.

Геологічні особливості Венери також вражають. Її поверхня вкрита вулканами, великими плато та численними кратерами, що свідчить про те, що планета пережила активну вулканічну діяльність. Деякі вчені вважають, що вулканізм на Венері може бути досі активним, що ставить під сумнів уявлення про її геологічну стабільність.

Також варто зазначити, що Венера обертається навколо своєї осі дуже повільно, що призводить до того, що доба на Венері триває довше, ніж рік — приблизно 243 земних дні. Ця повільна обертальність та екстремальні атмосферні умови створюють унікальні кліматичні та екологічні умови.

Порівнюючи Венеру з Землею, ми можемо бачити, як різні фактори, такі як відстань до Сонця, склад атмосфери та геологічна активність, можуть вплинути на розвиток планет. Венера, яка могла б стати нашою "сестрою", виявилася вкрай ворожою та непридатною для життя.