Читати книгу - "Дякувати гарбузам, Тая Стрельцова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ого! Наталко, якщо ти накупила гарбузів і на наступний рік, мушу тебе засмутити: вони не долежать! — засміялась Уляна, побачивши повен багажник гарбузів.
— Пожартувала? А тепер допомагай, — всміхнулась Наталя.
— Допоможу, звісно, але, справді, навіщо стільки?
— Марина вчора подзвонила. Сказала, що не розрахувала необхідну кількість гарбузів для оформлення фотозон, тому терміново треба вирізати ще. Тож налаштовуйся допомагати.
— Ясно, — зітхнула Уляна, беручи два гарбузи в руки.
— Не треба так тяжко зітхати, готові вироби Марина забере сама.
— Це добре. О! До речі, забула сказати, — обернулась біля дверей, — тебе вчора шукали.
— Хто?
— Твоє перше кохання, — широко посміхнулась Уляна.
— Що? Віталій приходив? — здивувалась.
— Так. Сказала, що в тебе вихідний. Він спитав, коли ти будеш, — розповідала подруга, піднімаючись сходами на другий поверх у майстерню..
— Що він ще казав?
— Нічого. Номер телефону просив. Я дала візитівку магазину. Але, здається, він розраховував на особистий телефон.
Дуже дивно. Не очікувала, що Віталій почне шукати зустрічей.
— Шкода, що у вас з ним не склалось. Такий симпатичний чоловік…
Після майстер-класів за чашкою кави розповіла подрузі, чому вони розійшлись.
— Пізно шкодувати, — зітхнула, поставивши гарбузи на стіл.
— Мені треба перепочити, — глянула жалібно подруга, поставивши і свої гарбузи.
— Ніколи відпочивати. Ти бачила, скільки їх там? Ходімо! — потягнула за руку Наталя.
— Ми їх до вечора носитимемо, — хникала Уляна.
— Добрий день!
Дівчата аж остовпіли від несподіванки, спустившись з другого поверху. На порозі їх магазину стояв Віталій.
— Добрий день! — привітались майже одночасно.
І така незручна пауза повисла. Кожен з присутніх не знав, що говорити і куди себе подіти.
Першою спохватилась Уляна:
— Я так розумію, ви до Наталі? — всміхнулась Віталію. — Ви тут поговоріть, а я займусь гарбузами, — сказала вже Наталці, вихвативши в неї з рук ключі від авто, і швидко пішла на вулицю.
— Я невчасно? — спитав розгублено.
— Все нормально. У нас раптом незапланована робота з’явилась. Але це добре.
— Робота? А я хотів тебе на каву запросити.
— На каву? — перепитала.
Яка ще кава? В голові не вкладалось! Хоча… Може, як старі знайомі?
— Я б залюбки, Віталь, але в мене повен багажник гарбузів, — кивнула в сторону авто, яке було видно через скляні двері.
— О! То я можу допомогти.
— Ні, я ні на що не натякала! — зніяковіла.
— Все нормально. Добре, що я саме зараз тут опинився.
Рішуче пішов на вулицю. І Наталка разом з ним.
— Давайте їх мені, — забрав гарбузи в Уляни. Куди нести?
— Зараз покажу, — пішла вперед Наталка.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дякувати гарбузам, Тая Стрельцова», після закриття браузера.