Читати книгу - "Нейромант"

У сюжеті фігурує вікторіанська Британська імперія, яка стала раптом дуже схожа на світ кіберпанку, тільки чомусь на сотню років раніше. Чому? Тому що в ній, на відміну від нашої реальності, з’явилися паромеханічні різницеві машини Чарльза Беббіджа. І от саме вони, пожираючи перфокарти з «виписаними» програмами Ади Лавлейс, дають змогу Лондону керувати світом із позицій імперії, яка першою опанувала індустріальний штучний інтелект на дровах. «Тю! – скажете ви, зиркнувши на стимпанковий комікс з історії гетьманської України «Воля», де ще не обсохла друкарська фарба. – Хіба ж то не стимпанк?» «Стимпанк», – відповімо ми. Але стимпанк теж пропагували наші фундатори кіберпанку. Переважно як жарт, як пастиш, як пародію та спосіб розважитися. Тільки де там було Ґібсонові та Стерлінґу знати, що з популяризованого ними слова «панк» вийде не просто новий термін, а справжнісінький суфіксоїд, і за стимпанком, ніби з рогу достатку міфічної кози Амальтеї, посиплються нові «-панки»: дизельпанк, атомпанк, клокпанк, декопанк і купа інших підпіджанрів колись так чітко вималюваної стильової течії.

Одне слово, у руках ви зараз тримаєте епохальну річ. Ця книга направду змінила плин фантастики у світі, народила субкультуру, провістила прихід технологій у наше повсякденне життя. Її автор вигадав аж шість слів, закарбованих Оксфордським словником англійської мови.

Ну, і, звісно, – перед вами перший професійний переклад Вільяма Ґібсона українською. А тому читайте і насолоджуйтеся: «Тіба-сіті блюз… Небо над портом нагадувало екран неналаштованого телевізора…»

p.s. Кіберпанк Шредінґера_

Коли редагувався переклад, у каліфорнійських студіях на стадії постпродакшену саме перебувала чергова матеріалізація знаменитої японської франшизи 攻殻機動隊, відомої в англо-американському світі під назвою Ghost in the Shell, об переклад якої фанати зламали не один жмут списів. Це типовий кіберпанк: уявне похмуре місто Ніїхама на березі Внутрішнього Японського моря (привіт, Тіба-сіті!), кіберзлодії, відділ боротьби з ними, непевні контури постапокаліптичного світу, кричущі приклади соціальної нерівності, вулична злочинність, крадіжки особис­тості, шпигуни, таємні корпорації, що ведуть свою гру за лаштунками геополітики, олюднення (?) андроїдів (та гіноїдів) тощо. Франшизі 27 років, вона народилася на піку слави кібер­панку й час від часу успішно реінкарнується, попри ефемерну тезу авторів монументальної Encyclopedia of Science Fiction, згідно з якою письменники-«кіберпанки» самостійно вмертвили жанр шляхом евтаназії. Скажете, випадковість? Аж ніяк. Коли писалася ця передмова, у тих самих каліфорнійських студіях на стадії постпродакшену перебувала інша стрічка – Blade Runner 2049, продовження культової фантастики Рідлі Скотта 1982 року за мотивами дуже кіберпанкового роману Філіпа Діка «Чи мріють андроїди про електричних овець?».

То, може, не з таким уже й небіжчиком ми маємо справу? Раптом кіберпанк не вмер, а лише впав у анабіоз, вивести жанр із якого ми можемо тільки всі разом? «Нейромант» українською – наша дружна відповідь критикам-гробокопачам.

Вільям Ґібсон Нейромант

Для Деб, яка все це уможливила своєю любов’ю

Частина перша

Тіба-сіті блюз

01_

Небо над портом нагадувало екран неналаштованого телевізора.

– Не скажу, що підсів, – почув Кейс, штовхаючись крізь натовп перед дверима «Чату», – просто в організмі розвинувся гострий дефіцит наркотиків.

Агломератський акцент, агломератський жарт. У «Чатцубо» збиралися здебільшого профі-експати: можна було випивати там хоч тиждень і не почути жодного слова японською.

Рац відбував свою зміну: монотонно смикав біонічною рукою над підносом із кухлями, розливаючи «Кірін». Побачивши Кейса, він усміхнувся і явив світові покоричневілі руїни, ушляхетнені сталевими східноєвропейськими коронками. Кейс притулився між однією з неприродно засмаглих Зоунових шльондр та височенним африканцем у накрохмаленому морському одно­строї й зі смугастими від ритуальних шрамів вилицями.

– Тут уранці Вейдж навідувався з парою китайських бійців. – Здоровою рукою Рац різко підсунув Кейсові кухоль пива. – То він не по тебе?

Кейс знизав плечима. Дівка поряд захихотіла й грайливо штовхнула його ліктем.

Бармен усміхнувся ширше. Про його потворність можна було складати легенди. У часи, коли красу міг собі дозволити будь-хто, збереження такої зовнішності виглядало чи не шляхетно. Рац потягся до чергового кухля, і допотопний протез заскиглив.

То був продукт російського військпрому: сім ступенів свободи, зворотний зв’язок, зовні – подертий рожевий пластик.

– Аж надто ви артист, гер Кейс, – рохнув Рац, який справді радше рохкав, аніж сміявся, і почухав рожевим кігтем протеза обвисле черево, сховане під білою сорочкою. – Артист чудного комедійного жанру.

– Ага, – мовив Кейс і ковтнув пива. – Має ж тут хтось бути смішним, і, бляха, сліпому ясно, що не ти.

Дівка поряд захихотіла на октаву вище.

– І не ти, сестро. Тож шуруй звідси, гаразд? Ми з Зоуном дуже близькі друзі.

Шльондра глянула Кейсові у вічі, зобразила плювок, ледве ворухнувши губами, але все-таки пішла собі.

– Господи, – зітхнув Кейс, – ну й кубло ти тут розвів. Випити не дадуть спокійно.

– А мені що? – відказав Рац, водячи ганчіркою по подряпаній дерев’яній стійці. – Я маю від Зоуна добрий відсоток. Тебе ж терплю, бо ти мене розважаєш.

Беручи до рук склянку, Кейс помітив, що в барі несподівано запала дивна тиша – наче сотні не пов’язаних між собою розмов ураз дійшли логічної паузи. Та потім шльондра, що доти сиділа поряд, знов істерично пирснула зі сміху.

– Янгол промайнув, – рохнув Рац.

– Кляті китайці, – волав якийсь п’яний австралієць, – навчилися зрощувати нерви! Днями подамся на материк робити операцію. Вони там добряче латають, дружбан…

– А це вже, – із несподівано жовчною гіркотою звернувся Кейс до власного кухля, – цілковита, повна, срана брехня.

Японці сто разів забули все те, що китайці для себе тільки-но відкривали. Підпільні клініки Тіби пропонували найновітніші технології, апаратуру там оновлювали ледь не щомісяця, та все одно не могли вилікувати ушкодження, якого Кейсові завдали в тому мемфіському готелі.

Він провів тут рік, але й досі плекав надію на вихід у кіберпростір, хоча надія ця тоншала щоніч. Як він не гнав, як не нарізав кола Нічним містом, як не зрізав кути – матриця лишалася сном, примарно-сяйливою павутиною логіки, розтяг­нутою над безбарвною прірвою… Тепер Агломерати здавалися забутою далекою домівкою за океаном, а сам він уже не був кібержокеєм, і пальці його вже не галопували консоллю, – тепер він був просто вуличним крутієм, що намагався бодай якось утриматися на поверхні. Японські ночі пронизували його струмом видінь, як чаклуни проколюють дротяними голками ляльку вуду, і він ридав, ридав уві сні,