Читати книгу - "Доки смерть не розлучить нас... Назавжди?, Степан Дідик"

Студентська аудиторія під час перерви нагадує бджолиний вулик. Лавки та парти, в кілька рядів, що далі від вчительської кафедри, то вищих, своїм зогнутим розташуванням мали б забезпечувати порядок під час зміни студентів - які виходять ліворуч, а входять праворуч. Так принаймні, у задуму проєктувальника. Насправді студенти ніколи цього правила не дотримуються, ба більше, вони навіть не чули про існування правил входу-виходу. Тож затори у дверях, що виникають через зустрічні потоки діло звичне.

Рухаючись до свого місця в першому ряду Сергій байдужим поглядом окинув аудиторію і завмер. Його шпиняли з усіх боків, наступали на ноги, та що це для людини, яка забула що має дихати?

Він милувався дівчиною, що сиділа в кутку верхнього ряду. Вона була ідеальною. Раніше, ще хвилину тому, Сергію дівчата або подобались, або ні. Зараз він зрозумів, що існує еталон жіночої краси. Він поступово обводив поглядом її обличчя і відкривав, що справжня красуня має бути з короткою зачіскою, обов’язково чорнявою, з високими вилицями та родимкою над верхньою губою. А ще очі мають бути темними, майже чорними, та все ж не зовсім. Хоч повій дівчина не підіймала та Сергій був впевнений, що очі в неї кольору вечірнього туману.

Він не помилився. Дівчина відчувши погляд рвучко підняла голову, блискавично схрестивши свій стрімкий погляд з Сергієвим, замріяним. Наступної миті Сергій відчув, що програв дуель, і вдаючи байдужість пішов до свого місця.

– Хочеш, познайомлю? – спитав Кірюха, сусід по лавці.

– Що? Кого? Тобто з ким? – хмарка блаженства поступово розвіювалась над Сергієм.

Стало соромно, що всі помітили, як він остовпів, витріщившись, наче зроду дівчат не бачив.

– Та кого? Тебе! Щось мені підказує, що та смуглянка запала тобі в око. – Кірюха поклав долоню товаришу на плече, а іншою рукою показував на дівчину, в бік якої тепер Сергій не міг перевести погляд.

Сергій хотів, дуже хотів знову подивитись, помилуватись тим обличчям, але не міг знайти в собі рішучості підняти погляд, а від безпосередньої поведінки Кірюхи, ніяковів і губився.

Та тут до нього дійшло, він здогадався, чому Кірюха такий веселий і впевнений в собі.

– Ти з нею знайомий? – відчув як стиснувся шлунок, вичавив головне – у вас щось було?

– Та ти шо? Звідки? Вона сьогодні перший день в універі, переїхала з іншого міста. Я ж не сказав, що я з нею знайомий, я запитав, чи тебе з нею познайомити.

Кірюха розсміявся і помахав рукою дівчині, а Сергій подумав, що цей друг, цілком здатен познайомити будь-кого, будь з ким жартома, природно і невимушено. Не те що він, Сергій, який навіть про решту в магазині не нагадає.

– Не кисни, при нагоді обов’язково познайомимось! – Кірюха міцніше стиснув плече Сергія.

І така нагода видалась вже найближчими вихідними. Студентська рок-група  влаштовувала концерт, який вони називали - звітний. Сергій відчував себе в актовій залі, де голосно лунала музика і всі із зосередженими обличчями хитали головами, як риба що вистрибнула на берег.

Але Кірюха сказав, що познайомить його з тієї дівчиною з заднього ряду і Сергій стоячи біля стіни чекав, а щоб відігнати хвилювання намагався зрозуміти, що люди знаходять в музиці. Третя композиція лунала без слів, і як не прислуховувався до себе Сергій, єдине що відчув це як пронизливе звучання розпилює його на смужки.

Аж ось побачив, у двері зайшов Кірюха. Його за лікоть тримала якась дівчина, Сергій навіть не зрозумів чи знайома.

З іншого боку йшла вона. Та, про кого Сергій ось вже тиждень постійно… Ні не думав, бо думав він багато про що. Ця дівчина, існувала в ньому незалежно від його роздумів і почуттів. Її образ оповив душу, то лагідно зігрівав, то спалахував обпікаючи нутрощі.

На ній було чорне плаття до кісточок з розрізом від середини стегна, з декольте та відкритою спиною. Кірюха відразу знайшов поглядом Сергія і всі троє пішли, лавіруючи між групками слухачів, до нього. Сергій дивлячись на розріз, який то сходився, то розходився, доповнив образ ідеальної жінки міцними литками.

Кірюха потиснув Сергію руку, і користуючись тишею, між музичними композиціями, зачастив:

– Сергію, привіт! Мужик сказав - мужик зробив! Обіцяв познайомити, знайомлю. Це Катя. Катя, це Сергій. Ну я тобі розповідав про нього.

– Приємно, – буркнув Сергій і помітивши посмішку на обличчі дівчини замислився, що саме Кірюха вже встиг розказати. Невже про той випадок на першому курсі? Та ні… З іншого боку що розказувати про нього?

– Навзаєм. – Відповіла Катя.

Сергій зрозумів, що ідеальна дівчина завжди впевнена що до неї  дослухаються, хоч голос спокійний і наче безбарвний.

Кірюха почав щось тихесенько казати своїй супутниці на вухо, та посміхалась і Сергій відчувши незручність моменту, вже відкрив рота, щоб сказати щось, сам не знаючи що саме, та раптом зі сцени пролунало:

– Моцарт. Реквієм. В сучасній рок-обробці нашого колективу.

Катя зацікавлено подивилась на сцену, потім сказала Сергію:

– О! Те що треба.

Та вже після перших акордів, беззлобно промовила:

– Нездари – і продовжила: – Серьож, ти мене проводиш?