Читати книгу - "Теплі полярні ночі, Юрій Тарнавський"

Хто порізав світлини?

Гадки не маю. Може, Нора, якій був потрібен лише тато, тож вона помилково відрізала краї одразу двох фотокарток, а потім — однієї з них, із татом; або, якщо не Нора, то, ймовірно, мама, якій хотілося фото з нами чотирма, а потім — трьома.

Але, найімовірніше, то зробила Нора, а чому — то лиш їй самій знати. Була вона вельми загадковою.

2

Твій тато і панна Аделя поїхали авто?

Так, рано-вранці, коли я грався в кущах смородини біля фасаду нашої хати, принаджений туди міцним трунким ароматом, як завжди, уявляючи себе велетнем у крихітному, мініатюрному світі. Тоді ж я почув крізь прочинене вікно гучну суперечку тата й мами, а на тлі — завзяту гру Нори на піаніно в її кімнаті.

Потім великий автомобіль вершкового кольору зі складеним дахом і панною Аделею за кермом підкотив під’їздом до дверей і зупинився. Лискучі хромовані колеса зі шпицями й бежеві шкіряні сидіння чудово контрастували з вершкового кольору авто. Дверцята з лискучими металевими ручками відчинялися проти напрямку руху, а не, як зазвичай, за напрямком.

Щойно автомобіль зупинився, сварка в хаті вщухла й тато поквапно вибіг до авто, відчинив дверцята, заскочив усередину й вмостився спереду на пасажирському сидінні. На ньому був світло-сірий костюм і лискучі чорні черевики, а голова непокрита. Панна Аделя була в квітчастій сукні, а на голову вона пов’язала білий шовковий шалик.

Я вистрибнув із кущів і кинувся до авто запитати в тата, куди він їде. Його обличчя проясніло, і він відповів, що йому з панною Аделею треба в місто у справах, а по обіді він повернеться.

Панна Аделя всміхнулася до мене, вони вдвох помахали, автомобіль зробив коло і виїхав з двору.

Тоді я зауважив, що в хаті все стихло. Нора вже не грала.

Твоя мама і Нора вийшли тоді?

За якусь мить мама і Нора вийшли з дверей і, не звертаючи на мене уваги, наче й не бачили, швидко рушили стежкою до парку. Обидві були в легких літніх сукнях. Нора йшла праворуч від мами, за кілька кроків обійняла її руку своєю, притулилася до неї, і, так ідучи, вони зникли серед дерев.

Під'їхала маленька бричка?

Мені вже перехотілося гратися в кущах, і я не знав, що робити. Але саме тоді на маленькій двоколісній бричці, яку тягнув поні, під’їхали Адек і Бодек. Вони зупинилися й запитали, чи не хочу я покататися.

Я радо погодився, заліз у бричку і протиснувся між ними. Бодек з віжками сидів ліворуч, а Адек праворуч. Ми поїхали по правій доріжці, Бодек цвьохнув віжками, підганяючи поні, і той загалопував на своїх куцих ніжках гладеньким втоптаним піском.

Адек мав із собою свою чудову рушницю «Флобер» із лискучим чорним дулом і світло-брунатним, майже жовтим лакованим дерев’яним прикладом. Він націлив її вгору на верхівки дерев, наче збирався стріляти пташок, але лише вигукнув: «Паф-паф-паф!»

Коли ми проминали якусь зі статуй, він націляв рушницю на неї і знову вигукував: «Паф-паф-паф!»

Коли час від часу бричка вповільнювалася, я боявся, що вилечу з неї вперед головою, і тримався за Адека, схопивши його руками за поперек.

Він поглянув на мене, засміявся і запитав, чи я боюся померти.

Я не мав повного уявлення, що воно таке, і, не бувши певен, попросив його пояснити.

Він сказав, що це означає «піти туди» — і вказав на верхів’я.

Я запитав, чи це там, де повсякчас співають пташки.

Він засміявся і відповів, що ні, вище, значно вище в небо… на небеса.

Але чи там теж гарно? — запитав я. — Так само гарно, як там, де живуть пташки?

Він відповів: так, там гарно, навіть гарніше… гарніше, ніж будь-де на землі.

Тоді я сказав, що так, я не проти померти, але за мить, врахувавши всі наслідки, додав, що згоден, якщо зможу спускатися сюди, коли забажаю побачити батьків та інших.

Тоді обидва хлопці розсміялися, сказавши: так, це було б непогано, вони тоді й самі були б не проти померти. Хто не хотів би побувати на небесах, якщо можна було б повертатися на землю, коли заманеться?

3

Недільні обіди?

Щонеділі ми завжди обідали, повернувшись із церкви після ранкової служби.

Я любив зупи, особливо курячу юшку з локшиною, тобто росіл, а ще — помідорову зупу з рисом і зупу зі щавлем, рисом і круто звареними яйцями.

Локшину робили з тонких листів тіста, які скручували в рулет, а потім нарізали ножем вузькими смужками. Її розпушували, притрушували борошном і давали підсохнути на тканині. Потім варили окремо, перед тим як подати із запашною юшкою. Коли ти клав повну ложку до рота, здавалося, наче ковтаєш гарячу солону зельтерську — і це мені дуже подобалося.

Помідорову зупу готували, варячи рис із помідорами, додаючи, коли зупа вистигла, багато сметани, від чого рідина набувала кольору блідого корала. Прісний смак сметани та клейкий рис пом’якшували різкий присмак помідорів, завдяки чому суміш ставала приємно кислуватою.

Темне листя щавлю, що плавало в прозорій юшці, робило її злегка квасною. Рис готували окремо й додавали перед тим, як подавати. Круто зварене яйце розрізали вздовж надвоє, а потім клали в тарілку. Додавали ложку чи дві сметани. Майже безсмачний рис, прісний яєчний білок і крихкий жовток, який миттєво розчинявся, пом’якшували різкість рідини.

Основною стравою часто були котлети з меленого м’яса, смажені на салі або маслі, тобто шницлі — шніцелі. Їх подавали з товченою картоплею, буряком зі сметаною чи тонко нарізаними огірками з оцтом або кропом і сметаною, що з невідомих причин називалося мізер’я — мізерія. Також на основне могла бути смажена курка, а до неї — товчена картопля та пюре з моркви й буряку. Або давали яловичину, печену в горщику, її подавали з вареною картоплею і соусом із хрону й сметани.

На десерт зазвичай був компот із садовини, тонкий пиріг з крихкого листкового тіста із шаром варення всередині, тобто пляцок, який нарізали маленькими ромбиками або квадратиками, а за особливих нагод — торт із волоськими горіхами й ліщиною чи з маком, з товстим шаром масла з цукром усередині.

Тато і мама танцювали?

Іноді після недільного обіду, коли зі столу прибрали, а прислуга мила посуд на кухні, тато і мама танцювали навколо столу, поміж ним, шафою та вікнами.

Ми мали радіо, яке працювало від великої батареї, акумулятора, що складався зі скляної коробки та багатьох з’єднаних між собою металевих пластин,