Читати книгу - "Візерунки долі. Я згодна, Аграфена Осіння"

Такі мінерали видобували лише у Торських горах. І хоча згодом їх обробляли та зачаровували, при спробі проникнути до їхньої батьківщини завжди відбувалися викривлення. Людина могла просто загинути, вдарившись об скелю при виході з порталу.

Точно такі ж камінці, але менші, як накопичувачі енергії, були вставлені в браслети Діна та в кольє, яке він подарував Наталі.

Тож знайти її в горах за допомогою магії було просто нереально. Проте чоловік навіть не припускав, що Наталки може вже не бути серед живих. Адже після того, як він з'єднав своє життя з її, Дін одразу відчув би, якби сталося щось жахливе.

З погляду чоловіка залишилося лише одне – залити горе алкоголем. Але чим більше Кордевідіон пив, тим сильніше його охоплював гнів. За що ж Доля так винагородила чи покарала його?

Він не мав уяви, як шукати дружину. Тільки б вона не потрапила до гномів! Адже з Ронібуром, їхнім вождем, Кордевідіон давно мав конфлікт. І з кожною зустріччю ворожнеча лише зростала. Якщо дружина короля Тарлії потрапить до нього в руки, то не факт, що ватажок її відпустить.

– Ваша Величність, – обережно озвався голос Кевіна з-за дверей.

– Іди геть! – повторив Дін те ж саме, що вже казав Ростону та Меріду, коли вони намагалися з ним заговорити.

– Але, Ваша Величність!

Останнє слово заглушив звук розбитої об стіну пляшки.

– Ще раз підійдеш до дверей, – загрозливо пробурчав король, – і збиратимеш свої кістки по всьому двору.

Деякий час за стіною панувала повна тиша. Але раптом двері різко відчинилися, і почувся крик Кевіна:

– Ваші батьки приїхали!

Після цього двері грюкнули, й почулося тупотіння, що швидко віддалялося.