Читати книгу - "Мій норовливий янгол, Lika van Angel"

***
   Демона не було вже годину. Не те щоб я хвилювалася. Просто розмірковувала над тим чи варто й собі кудись завіятися. Як істота безсмертна я могла обійтися без сну, тож чому б не скористатися цим?
   На жаль, моїм планам не судилося втілитися в життя. До помешкання Марка повернувся Беллімор. А залишати смертного, навіть якщо він і спить, наодинці з демоном - дуже погана ідея.
   - Мірабель, я дещо хотів запропонувати... - Слуга Сатани швидко наближався в мій бік.
   В одному цьому реченні було аж дві дивні речі, що змусили насторожитися. Перше - Беллімор назвав моє ім'я, яке, до речі, я йому не повідомляла. Друге - пропозиція від демона. Що може бути дивніше?
   Я уважно поглянула на чоловіка. З рота так і рвалося питання. Однак я стримувала себе щосили й слухняно чекала на пояснення. Які, по правді кажучи, не забарилися. Проте від таких пояснень я ще більше дивувалася.
   - То ти запрошуєш мене, себто янгола, в нічний клуб? - Перепитала я, про всяк випадок. Ну не міг Беллімор сказати аж таку дурню... Чи міг?
   - Ми з тобою не повинні ворогувати. - Знизавши плечима, удався до пояснень демон. - Це... - Кивнув у бік сплячого Марка. - Лише наша робота. Нехай виграє сильніший...
   - Ти хотів сказати сильніша. - Підморгнувши промовила я.
   - Це ми ще побачимо. Однак зараз мова не про те. - Незворушно відказав Беллімор, підходячи ближче. - Мірабель, ти ж ніколи в житті не відпочивала як демон. Завжди світло, добро, непорочність... Одним словом, нудьга смертельна. Тьху. - Чоловік удав, що йому гидко навіть від думки про всі ці чесноти.
   - Це моя суть, Белліморе. - Серйозно відповіла я. - Ти ж помітив мої білі крила, блакитні очі та те, що я янгол? - Саркастично запитала скрививши вуста.
   - Зізнаюся, було важко, та я впорався й помітив. - Демон знову посміхався, неначе виграв мільйон в лотереї.
   - Жартуєш... Отже, це справді ти. Бо я вже хвилюватися почала, що підмінили на когось адекватнішого. А ні, це все ж ти. Мені тааак полегшало. - Я зробила вигляд, що ледь стримую радість. Потім низько вклонилася. - Ти мене дуже заспокоїв, красно дякую. - На цьому вирішила закінчити свій міні стендап та зайняти місце на стільці.
   - Який талант, яка експресія! Я вражений... А вразити демона не так і просто. - Чоловік поплескав в долоні. - То як щодо моєї пропозиції? - Брови запитально вигнулися.
   Відверто кажучи, зайнятися було нічим. Та я й сама хотіла кудись вирушити, а тут така нагода. До того ж Марк не залишиться в компанії демона. Чому б і ні? Ех, була не була! Я махнула рукою, а вголос промовила. - Я в ділі!
   - Чудово. - Демон радісно потер долоні. - Однак потрібно дещо підкоригувати. Малесенька, незначна деталь.
   Беллімор клацнув пальцями й моя біла сукня зникла. Замість неї з'явилося щось віддалено схоже на одяг. Чому я так кажу? Бо короткий топ та шортики, що ледве прикривали сідниці - неприпустимо для янгола. Ці тряпочки не закривали тіло, а навпаки - відкривали все, що тільки можна. Проте демона це, здається, взагалі не бентежило.
   - Що це таке? - Злісно вигукнула я, показуючи руками на одяг.
   - Ох, точно... - Чоловік ляснув себе по чолу. - Ледь не забув. - Він клацнув пальцями ще раз і на моїх ніжках з'явилися босоніжки зі шпилькою, не менше п'ятнадцяти сантиметрів. Ну чисто простиАркануме, а не благочестивий янгол.
   - Я в цьому нікуди не піду! - Мій голос відображав невдоволення. Я навіть тупнула ніжкою, показуючи таким чином протест.
   - Як на мене, ти виглядаєш чудово. - Беллімор підморгнув, ледь стримуючи задоволену посмішку.
   Я похитала головою і начаклувала собі нормальний одяг. Це була довга золота сукня з рукавами ліхтариками та розрізом до стегна (сьогодні можна, я ж вирушаю в нічний клуб, а не на прийом до королеви). На ніжках туфельки з маленьким каблучком. А волосся зібране у високу гульку на маківці. Зачіску прикрашала невеличка діадема з різнокольоровими камінцями. Така собі принцеса.
   Бачили б ви обличчя Беллімора. Він дивився на мене як на одне з семи чудес світу.
   - Підбери слину, демоне. - Торкнувшись плеча чоловіка, пожартувала я.
   Він мотнув головою, ніби проганяючи дивне марево. - Я просто трохи замислився. - Спроба виправдатися не була зарахована.
   - Пішли вже. - Я легенько штовхнула Беллімора.
   Той галантно простягнув мені долоню. - Ми перемістимось, оскільки так буде швидше.
   - Ще чого. - Хмикнула та доторкнулася до кисті чоловіка. - Нам не обов'язково триматися за ручки. - Пояснила свої дії я, прочитавши німе питання в очах демона. - Ми ще когось чекаємо чи тобі потрібно особливе запрошення? - Моє терпіння мало свої межі.
   - Істинна дияволиця з обличчям янгола. - Беллімор сказав це тихо, але я все ж почула. Проте нічого не відповіла, бо ми нарешті почали переміщення.

***
   В клубі було голосно та гамірно. Ми нещодавно опинилися в цьому місці, а я вже пожалкувала, що погодилася на таку авантюру.
   Хоча, якщо поглянути на решту відвідувачів, то їх все влаштовувало. Музика, напів темрява, алкоголь... 
   Можливо, янголам і справді не слід відвідувати такі заклади або я ще не встигла перейнятися навколишньою атмосферою веселощів. Занурена у власні роздуми, я слідувала за Беллімором до барної стійки.
   Демон галантно відставив переді мною стільчик. Такого я точно не очікувала, але кивнула на знак подяки й вмостилася на запропоноване місце. Роззираючись навсібіч я намагалася зрозуміти, що ж такого особливого в гамірній темряві.
   - Пропоную випити за знайомство. - Пролунав голос Беллімора біля вуха.
   Подумки згадала Бакса. Кролик обожнював пити за знайомство, та й просто так. Згодна, приклад не занадто вдалий. Однак посмішку я не змогла стримати.
   Демон запитально вигнув брову. - Що тебе веселить?
   - Згадала декого. - Загадково відказала я, не бажаючи розвивати тему.
   Беллімор зрозумів мене й більше нічого не запитував. Він поманив пальцем бармена та зробив замовлення. За декілька хвилин чоловік повернувся та поставив переді мною прикрашений долькою апельсину келих з помаранчевою рідиною.
   - Що це? - Поцікавилася у демона, що дивився на мене крізь склянку з брунатним напоєм.
   - А ти спробуй і сама дізнаєшся. - Таємниче відповів Беллімор та відсалютував своїм хмільним трунком. - За знайомство! - Він зробив глибокий ковток.
   Я принюхалася і виявилося, що запах приємний. Щоправда нотка алкоголю все ж відчувалася. Однак я вирішила послухати пораду демона та спробувати напій.
   Щойно кінчику язика торкнулася помаранчева рідина, я блаженно закрила очі. Це було смачно й цитрусово. Ой не даремно апельсинова долька кріпилася на краю келиха.
   Беллімор уважно спостерігав за виразом мого обличчя. - Бачу ти задоволена. - Констатував очевидний факт мій візаві.
   - Можливо... - Я продовжувала потягувати крізь соломинку приємний напій.
   - А хочеш дізнатися як він називається?
   Чому б і ні. Я знизала плечима й кивнула.
   - С**с на пляжі. - Переможний блиск чорних очей. Демон виглядав, неначе кіт, що дістався сметани й наївся від пуза.
   Почувши досить промовисту назву з глибоким сенсом, я ледь не вдавилася напоєм. Ох же ж і негідник!
   - Твоя реакція безцінна. Норовливий янгол нарешті збентежився. А я думав, що таку гостру на язичок красуню нічого не виведе з рівноваги. - Демон високо підняв підборіддя, упиваючись своєю маленькою перемогою.
   Ну нічого, я покажу йому де раки зимують. Нехай не думає, що так легко виграє цю битву.
   Я нахилилася до здивованого обличчя та підхопила двома пальцями пасмо волосся й заправила його за вухо зчудованого демона. - Так краще. - Я радісно відмітила як Беллімор нервово ковтнув слину.
   Проте надовго цей ефект не затримався. Десь за хвилину, демон знову жартував та випромінював веселощі. Єдине, що мене дивувало -  Беллімор постійно торкався мене. Це було невинно й виглядало як  випадковість... Ага, випадково! Демони нічого не роблять просто так.
   Отже, ми спілкувалися й насолоджувалися напоями. Ніколи б не подумала, що буду проводити час в компанії демона розпусти у нічному клубі. І ви знаєте, мені це подобалося. Насправді Беллімор був цікавим співрозмовником, а за його запальною натурою ховалося щось, що я бажала розгадати. Він не такий простий яким здавався на перший погляд. Та ще й вродливий... Ой... Схоже, час закінчувати з розпиттям напоїв, бо верзу казна-що.
   - Белліморе, напевно пора повертатися. Через кілька годин прокинеться Марк і нам слід бути на місці. - Промовила до демона, голосно дзенькнувши келихом об дерев'яну поверхню барної стійки.
   - Зажди, Мірабель. Дай мені всього декілька хвилин і обіцяю, що ми підемо. - Я мотнула головою на знак згоди.
   Чоловік клацнув пальцями й з динаміків залунала приємна музика. Вона була спокійною та ніжною, неначе створена не для цього наскрізь пропахшого розпустою місця. Щось невловимо рідне вчувалося в наповненій гармонією мелодії. Ох... Та це ж райська музика! Звідки Беллімор знає про неї?
   - Подаруєш мені танець, янголе? - Легка тінь промайнула в диявольських очах.
   Чому б і ні? Подумала я та вклала свою руку в могутню долоню чоловіка. Він миттєво притис мене до себе й ми закружляли в чуттєвому танку.
   Скажу вам по секрету - Беллімор ідеальний партнер для танців. Він жодного разу не наступив на мою ногу, а навпаки уміло скеровував мене як справжній джентльмен. Я на деякий час навіть забула, що знаходжуся в компанії демона.
   Щойно музика затихла, я спробувала вислизнути з міцних обіймів. - Ходімо? - Поглянула запитально на свого супутника.
   Він якось аж занадто уважно зазирнув у моє обличчя. Мовчав одну-єдину мить, а тоді дещо хрипло промовив. - Подаруй мені лише хвилину.
   Беллімор вкотре за ніч клацнув пальцями. Майже відразу з динаміків залунала запальна пісня з досить промовистим сенсом.
   "А баби як баби, а ти королєва...*" - Линуло звідусіль. Демон багатозначно посміхався, а я не втрималася й поцілувала його в щоку. - Дякую, Белліморе...