Читати книгу - "Печать долі, Марі-Анна Харт"

Через дві години після того, як Алана поїхала, в двері Друени постукали. Вона не поспішаючи спустилася і відкрила їх, прислухаючись до кожного звуку, що лунало вночі. Вона одразу помітила дві машини, що стояли біля будинку. У темряві було важко точно порахувати, скільки перевертнів стояли поруч, але їх присутність була відчутною, як холодний вітер. Один із них стояв біля дверей — зрілий, близько 40 років, з поглядом, що виражав владність. Неподалік стояв молодий вовк, його очі уважно стежили за кожним її рухом.

Друена не змогла стримати іронії в голосі, коли запитала:

—  Чим можу допомогти? — її тон був холодним і повним сарказму.

Перевертень, який стояв біля дверей, глянув на неї з неприступним виразом обличчя.

—  Ти знаєш, чому ми тут, — сказав він, майже без емоцій. — Буде краще, якщо ти добровільно приведеш її.

—  А то що? — зухвало запитала Друена, намагаючись приховати свою напругу.

Перевертень ступив крок вперед, і його голос став важким, немов тінь, що нависала над нею.

—  Ми прийшли за тим, що належить нам.

Друена зупинилася на мить, її погляд став ще гострішим.

— Належить вам? — вона ледве стримувала гнів. — Із яких пір хтось без своєї волі може належати вам? Можливо, у вашій секті є такі правила, де люди і перевертні стають власністю інших, але тут ми маємо інші принципи.

Тиша в повітрі стала ще важчою, і навіть молодий вовк, який стояв поруч, відчув, як змінився тон розмови.

Перевертень, який стояв ближче, зробив ще один крок уперед, і його голос став ще більш твердим і загрозливим.

— Вона обіцяна нашій стаї в якості компенсації, — сказав він, наче заспокоюючи себе. — І ми заберемо її, хочеш ти цього чи ні. Буде краще для всіх, якщо це станеться сьогодні.

Друена не одразу відповіла. В її очах загорілися вогники рішучості, вона знала, що кожне її слово може стати вирішальним. Вона відчувала, як її серце б’ється швидше, і хоча зовні її вигляд залишався спокійним, всередині розпочався справжній бій.

— Краще для всіх? — її голос був твердим, немов камінь. — Для всіх, хто потрапляє у ваші руки, буде краще? Ви заберете її, наче товар, який вам належить?

Друена зробила паузу, дивлячись йому в очі, і відчула, як атмосферу навколо них розриває її неприязнь до цієї ситуації.

— Ніхто не належить вам, — продовжила вона, — і якщо ви думаєте, що можете просто забрати її, то помиляєтеся. Я не віддам її без бою.

Молодий вовк, що стояв поруч, нахмурився, але старший перевертень не зрушив з місця, дивлячись на неї, наче оцінюючи її готовність до боротьби.

Перевертень підняв брови, його голос став ще більш загрозливим, коли він заговорив:

— Ти стара відьма, яку вигнали з ковену давно. Ти не маєш достатньо сил, щоб протистояти стаї, і не маєш жодної підтримки. Твій ковен вигнав тебе за те, що ти дозволила жити дитині-перевертню у своєму домі. Я сумніваюся, що вони стануть тобі допомагати.

Друена стояла спокійно, але кожне його слово викликало в її душі спалах гніву. Вона зустріла його погляд, і в її очах віддзеркалився холод, якого він не очікував.

— Ти помиляєшся, — сказала вона, її голос був спокійним, але в ньому звучала твердість. — Так, я вигнана, але я все ще маю силу і бажання захищати тих, кого люблю. Ти думаєш, що я безпомічна через своє минуле? Це тебе вводить в оману. Я втратила ковен, але я не втратила себе.

Вона зробила крок вперед, її очі світилися рішучістю.

— Ти кажеш, що я не маю підтримки? Здається, ти забуваєш, що справжня сила не в кількості союзників. Вона в тому, що ти готовий стояти на своїх принципах навіть тоді, коли весь світ виступає проти тебе.

Вона подивилася на молодого вовка, що стояв осторонь, і додала:

— А що маєш ти? Ти забираєш чужих дітей і вважаєш їх своєю власністю. Можливо, у твоєму світі це нормально, але я не дозволю тобі забрати її.

Відчути, що її серце б’ється швидше, але цей пульс давав їй лише впевненість. Вона була готова стояти до кінця, навіть якщо це означало б протистояти всій стаї.

Молодий вовк, уважно оглядаючи будинок і спостерігаючи за кожним рухом відьми, промовив:

— Її тут  немає. Відьма просто тягне час.

— Ти впевнений? — запитав старший перевертень, не зводячи погляду з Друени.

— Так, — коротко відповів вовк, не відриваючи очей від будинку.

Ці слова пробили тишу, і Друена відчула, як її серце затрепетало від напруги. Вона вдивлялася в них, розуміючи, що все стало ще небезпечніше.

— Ну що, відьмо, — голос перевертня став ще більш жорстким, — краще тобі повідомити, куди вона поїхала.

— Я не знаю, — сказала вона спокійно, але в її голосі звучала не тільки холодна відвага. — А якби й знала, я б не сказала. Можеш робити все, що хочеш зі мною.

— Чхати на відьму, — сказав молодий вовк. — Вона навряд чи далеко змогла втекти.

Молодий вовк різко розвернувся й попрямував до машини. Інші перевертні, чуючи його слова, почали сідати в автомобілі. Навіть вовк, який розмовляв із Друеною, неохоче пішов до машини, кинувши їй останній погляд.