Читати книгу - "Книга 2 : Попіл нашого кохання , Anna O"

Серце б'ється, але ти не почуєш цього.
Ти залишаєшся в мене, хоча ми не разом.
Я борюсь із собою, як з тінями минулого.
Але ти — це моя нескінченна болюча любов.

Даня сидить у своєму кабінеті, зосереджений на звітах, але його думки як полум’я, що не дає спокою. Він намагається, як і всі ці роки, не думати про неї. Про Дашу. Кожен день йому здається важчим. Він намагається зібрати себе, але всі його зусилля не приносять результату. Даша, навіть якщо вона зараз не тут, нікуди не пішла. Вона десь усередині його, у кожному його подиху, у кожному рішенні, яке він приймає.

Кароліна сидить поруч, постійно говорить про те, як чудово все буде, але він її не чує. Вона не його, і він це знає. Але, як завжди, він не може сказати їй правду. Мовчить, бо він не може змусити її розуміти те, що і сам не може сформулювати. Між ними виникає така велика пропасть, що Кароліна вже не здатна її заповнити. Вона намагається шукати в ньому відображення того, чого немає, і він це відчуває.

— Даня, — говорить вона, ніжно, але він чує, що це не справжня ніжність. Це фальш. Вона намагається щось створити, але йому це не потрібно.

— Так, Каро, — він відповідає, намагаючись не зірватись, хоча всередині все рветься.

Він би хотів сказати їй правду, але в нього не вистачає сміливості. Тому що це боляче. Це руйнує не тільки її, але і його самого. Він не любить її, і це робить його ще більш чужим у власному житті.

І ось, на горизонті знову з'являється Даша.

Цього разу це не просто випадкова зустріч. Це — зустріч після всього, що сталося. Вони знову стикаються, і між ними — той самий погляд, той самий потяг, якого вони обидва намагалися уникати. Вона, його давня любов, та, з якою він ніколи не зміг бути разом.

Вона з Владом. Вона виглядає щасливою, але він бачить в її очах те саме, що і в його. Неспокій. Болісне несвідоме прагнення до чогось, що вже не можливо повернути.

Влад виглядає як ідеальний партнер, але для Даші це лише тінь. Тінь того, що було між ними з Данією.

— Даня, — вона говорить, і його серце пропускає удар. Це те, чого він чекав, але одночасно боїться. Її голос — це пісня болю. Вона не може просто забути. І він теж не може.

— Даша… — він намагається сказати більше, але не може. В її очах він бачить тільки тривогу, страх і незаповнену порожнечу, яка, здається, буде переслідувати їх до кінця.

Між ними тепер стоїть ціла прірва, яка з кожним днем стає все глибшою. Вони намагаються рухатись далі, але серце кожного з них не дає спокою.

Даша з Владом. Даня з Кароліною. Але це не те, що вони хочуть. Вони хочуть один одного, але життя не дозволяє їм це мати. І тоді, коли вони знову зустрічаються, єдине, що вони можуть зробити — це мовчати. Мовчати про все те, що було і не буде.

Даша намагається згадати, чому вона з Владом, чому залишила Даню, але її серце відмовляється це прийняти. Влад намагається бути тим, ким вона хоче його бачити, але він не може перекрити того простору, який займає Даня в її душі.

Вони залишаються заручниками своїх емоцій. Одне дивиться на інше, але не може рухатись вперед. І в цій тиші, в цьому болю, вони розуміють, що ніщо не буде таким, як раніше...