Читати книгу - "Книга 2 : Попіл нашого кохання , Anna O"

У цій грі всі фігури чорні.
Королева рухається по діагоналі,
а король – лише на крок уперед.
І хочеш ти цього чи ні –
партія вже розпочалася.

Даня відчував, що все виходить з-під контролю.

Він завжди вважав себе гравцем, а не фігурою. Здавалося, що він сам обирає свої ходи, сам ухвалює рішення. Але тепер він лише пішака, загнаного у глухий кут.

Кароліна вела гру так майстерно, що він навіть не помічав, як опинявся там, де вона хотіла. Вона тримала його поряд – то ніжністю, то скандалами, то вибуховими сценами ревнощів.

Вона знала, коли плакати.

Вона знала, коли сміятися.

І найголовніше – вона знала, коли говорити ім’я Даші.

Вона вимовляла його невимушено, ніби випадково, але цього було достатньо, щоб Даня напружувався, щоб його пальці стискали край стола, а думки знову поверталися до тієї, яку він не мав любити.

Даша теж заплуталася в цій грі.

Вона хапалася за Влада, мов за рятівне коло. Вона переконувала себе, що він – її новий початок.

Але Влад не був початком.

Він був втечею.

Він був тимчасовою тишею у її хаосі.

Він торкався її, але вона не відчувала тепла.

Він шепотів їй у темряві слова, але вони не мали значення.

Він був просто способом заглушити біль.

А вона була таким же способом для нього.

Даня бачив їх разом.

Він не мав права ревнувати.

Він не мав права ненавидіти Влада за те, що той тримав її за руку.

Але все ж таки ненавидів.

Кароліна помічала це і тільки всміхалася.

Вона знову зробила свій хід.

Він не знав, що буде далі.

Але знав одне – у цій грі хтось має програти.