Читати книгу - "Коли хмари пахнуть борщем, Yana Letta"

У Козинцях усе важливе траплялося влітку. Влітку тополя навпроти сільради скидала свою пухову бомбу, від якої чхало все живе — навіть трактор "Україна", коли дядько Панько заводив його з другого разу. Влітку старий клуб оживав, як баба перед Великоднем, бо молодь збиралась на дискотеки. А найголовніше — влітку в село приїжджала Люська.

Люська була дочкою тракториста з сусіднього села і внучкою баби Варки, що варила найстрашніший борщ у Козинцях. Її приїзд був мов метеорит — раз на рік, блискучий і непередбачуваний. Усі хлопці села знали: літо починається не тоді, коли відкривають ставок, а коли Люська ступає на криву дорогу Козинців у своїх білих кедах.

Але цього літа щось пішло інакше.

— Та вона тепер, кажуть, слухає "Скрябіна" і носить футболки з написами! — сказав Стасік, Марків найкращий друг, — І в TikTok сидить!

— А шо таке TikTok? — спитав дід Марка.

— То як ярмарка, тільки в телефоні, — відповів хлопець.

— А-а-а, ото де зараз всі дівки танцюють, замість сапати!

Марко не танцював. Він сидів у тіні забору і нервово гриз стебло трави. Серце билося так, наче воно змагалося з дизелем трактора. Бо Люська… Люська вже прийшла. І не просто прийшла — вона стояла біля магазину і сміялась. А поруч був він.

Антон. Місцевий герой із сусідньої вулиці. У нього був велосипед "Україна", два зуба з золотом і дивовижна здатність з’являтись там, де Люська. Антон вмів грати на баяні. А ще він носив майку з написом "Real Men Play Folk".

Марко стис кулаки. Він не знав нот, не мав велосипеда й носив стару футболку "Наша Ряба", яка колись була білою. Але у нього був магнітофон. І баба, яка колись казала:
— Як на душі туго — врубай касету. Воно лікує краще за варення з терну.

Того вечора все стало ясно. Люська сказала голосно, так щоб чули всі:

— От хто краще заграє — з тим і піду танцювати в клубі!

Марко відчув, як світ зашумів, наче вулики за сараєм. Це було випробування. І він не мав права його проґавити.

Марко повернувся додому і поліз на горище. Там, під товстим шаром пилюки, лежав магнітофон — потужна штука з минулого, яка пережила дев’яності, весілля тітки Олі та обвал полиці на кухні. До нього він і дістав касету з підписом: "Весілля Валентина 1996. Тільки хіти".

Наступні дні Марко тренувався. У сараї, між мішками з картоплею, він запускав касету, навчався "гучності", "паузі", "ефекту вімк/вимк" — і навіть пробував "scratch", тримаючи касету пальцем. Гуси дивилися з повагою. Коза — з недовірою. А баба... вона лиш мовчки кивала й варила варення.

— Буде музика — буде Люська, — говорив собі Марко, змащуючи кнопки олією.

Настав день дискотеки. Сільський клуб сяяв ліхтариками, які позичили з ялинки. Люди збиралися з усіх кінців села. Хтось прийшов з коляскою, хтось — з пляшкою, а хтось — з бубном.

Антон був перший. Він витяг баяна, посміхнувся й почав грати «Очи чёрные». Публіка зааплодувала, дід Гнат підтанцьовував, а баба Варка схвально муркотіла. Потім пішла «Несе Галя воду» з таким підсвистом, що навіть миші з клубу втекли.

І тоді вийшов Марко.

Магнітофон під пахвою, футболка "Наша Ряба", погляд — як у Рембо перед фінальною сценою.

Він натиснув "Play".
І залунала пісня «Гоп-гоп, сало» — переробка «Despacito» на весільному баяні з підголоском дяді Толи.

Люди завмерли.

А тоді — вибух. Хтось застрибав, хтось засвистів, дід Панько зняв сорочку. Навіть баба Варка пішла в танок.

— Ого, — прошепотіла Люська, — та ти дійсно DJ...

Аж раптом — темрява. Світло зникло. Хтось кричить. Хтось кидається до дверей. Хтось випадково відкриває сарай з гусьми.

Гуси виходять, як Спецназ. Танці перетворюються в операцію з евакуації. Хтось кричить "дискотека відьом!", хтось — "я тільки хліба хотів!".

Люська в паніці сідає на велосипед. Антон поруч. Вони зникають у темряві.

Марко залишається стояти на сцені. Магнітофон мовчить. Касета випала. Але в душі щось горить.

— Ну шо, зірвав, — каже дід. — Але красиво.

Через тиждень Люська повернулася. Сказала, що Антон — це таке… без харизми. А в Марка — душа.

Вони пішли на ставок. Сиділи мовчки. Десь далеко кричали гуси.

— Я тобі ще касету покажу, — сказав Марко.

— Головне, щоб без баяна, — усміхнулась Люська.