Читати книгу - "Шепіт Срібної Ночі, Аліса Воміель"

Ніби викликане цими словами, тепло розлилося в грудях Ліри, зібравшись у клубок під самісіньким горлом. Вона заплющила очі й глибоко вдихнула, відчуваючи, як щось пробуджується в її серці—сила, яку вона ніколи раніше не знала, але тепер упізнавала. Вона ще не усвідомлювала, що саме відбувається. Але так мало бути. Ліра звикла приймати всі повороти долі, приховуючи свій страх глибоко всередині, ніколи не дозволяючи йому вирватись назовні.

Вірити в магію? Зробити такий безрозсудний крок? Можливо, це було нерозважливо, а може, Ліра просто не до кінця розуміла, що робить. Або ж щось більше за неї саму спонукало її діяти.

Закляття було пробуджено.

Раптом двері в залу різко розчинилися, і до кімнати увійшла постать. Його висока, владна постава відразу наповнила простір—Доріан, спадкоємець трону.

Він був вражаючим: волосся кольору воронячого крила спадало трохи безладно, очі зелені, пронизливі, мов у його батька. Його риси були різьбленими й гарними, але саме його аура—холодна й владна—змушувала тремтіти. Серце Ліри пропустило удар, коли його погляд зупинився на ній, і на мить усе навколо, здавалося, завмерло.

— Що тут відбувається? — голос Доріана був низьким, змішаним із підозрою й цікавістю.

Перш ніж Наріус встиг відповісти, Ліра виступила вперед і м’яким рухом зачинила Книгу Срібної Ночі. Вона відчула, як на її плечі лягає невидима вага відповідальності.

— Тут нічого, — сказала вона спокійно, хоча в грудях панував хаос. — Це просто книга. Ми не робили нічого поганого.

Але коли погляд Доріана звузився, Ліра зрозуміла: це лише початок. Магія була пробуджена, і шляху назад уже не було.

Доля королівства тепер лежала на її плечах, і їй судилося дізнатись, що насправді приховує Срібна Ніч.