Читати книгу - "Контракт із дияволом , Лоран Доріан"

Траса була мокрою, мов скло.
Шолом стишував дощ, але всередині у голові гриміло.

Макс нісся, не думаючи. Лише встигав ловити розмиті ліхтарі й витягнуті фарами обриси нічного шосе.

«Диявол приходить не тільки, коли ти слабкий.
Він приходить, коли ти починаєш знову хотіти щось від життя.»

Позаду лишився міст. Револьвер так і залишився в кишені.
А попереду — квартира. Його притулок. Його бетонна самотність.

Двері відчинились з клацанням.
Темрява зустріла його мовчки. Тиша.
Ніяких батьків. Ніяких спогадів дитинства.

Просто: стіни. Мотоекіп, кинутий на стілець. І він сам.

Він кинув ключі на тумбу, зняв куртку, увімкнув світло.
Раптово — ледь чутний запах диму.
І... чиясь присутність.

— Вдома, значить, — прозвучав знайомий голос з-за спини.

Макс не здригнувся.
Просто сів на диван, витягнув нову сигарету.

— Ти вже був сьогодні, — кинув він.

Еліазар вийшов із тіні в кутку кімнати, ніби завжди там стояв.

— Але ти мовчав. А я люблю слухати, коли горять вуста того, хто зробив вибір.

Макс прикурив. Втягнув дим.

— І що тепер? Контракт не горить в повітрі. Я живу. Я йду вперед.

— Ти йдеш. Але ти не знаєш, куди.

— Знаю одне: більше ніхто не буде вирішувати за мене.

Еліазар усміхнувся й повільно підійшов ближче.

— Це ти так думаєш, Максе. Але істина в іншому:

навіть коли ти кермуєш, — я тримаю дорогу рівною.

Він торкнувся пальцем грудей Макса — легко, ледь чутно.

— І що ти від мене хочеш? — спитав Макс, не зводячи погляду.

— Нічого. Поки що.
Я просто нагадую:

усе, що ти зараз маєш — не тільки твоє.

Макс прикурив. Втягнув дим.

— І що тепер? Контракт не горить в повітрі. Я живу. Я йду вперед.

— Ти йдеш. Але ти не знаєш, куди.

Макс витримав паузу. Його голос став нижчим, майже сипким:

— Це ти надіслав її? Лейлу?

Еліазар не здивувався. Лише трохи схилив голову.

— Вона сама написала, Максе.
Але, мабуть, не просто так.

— Це ти штовхнув її? В мозок, в серце? Підкинув спогади?

— Я не торкаюсь їхніх думок. Я працюю з твоїми.

Люди самі тягнуться до того, що залишили позаду.

Макс погасив сигарету.

— Але все сталося надто вчасно.

— О, ти вже шукаєш закономірність?
Це гарний початок.

Але справжній хаос не має логіки.
Він просто… трапляється.

Макс підвівся. Подивився прямо в очі.

— Якщо ти брешеш — я це зрозумію.

Еліазар нахилив голову, ніби вклонився.

— Я не брешу. Я — тільки віддзеркалення твого бажання.
А вона — лише спалах минулого.

І якщо він тебе ще пече… то це не моя провина.

Еліазар зник так само тихо, як і з’явився — наче його не було.
Макс довго сидів у темряві. Потім — зняв залишки екіпу, ліг на ліжко.
Очі закрились самі. Втома поглинула.

СОН

Він стоїть у полі.

Сонце сідає, вітер колише траву.
А поруч — дівчина, якої він ніколи не бачив.

Темне волосся, очі кольору бурштину, легка усмішка.
Вона тримає його за руку — наче давно знайома.
Вони нічого не кажуть. Просто дивляться один на одного.

І чомусь це не лякає. Навпаки — це спокій. Глибокий. Справжній.

— Ми ще зустрінемось, — каже вона.

Голос м’який, теплий. І... болючий.

Макс різко розплющив очі.
Темна стеля. Тиша. Годинник — 4:17.

Він підвівся, сів на ліжку. Змахнув піт із чола.

— Що це було?..

Серце билося швидше, ніж після перегонів.
Він ніколи не бачив цієї дівчини. Але відчував:

вона була... важливою.

Не Лейла. Не хтось із минулого.
Інша. Зовсім інша.