Читати книгу - "Смак життя, Юльчик"

«Близькі не завжди одразу розуміють твою мрію. Але це не означає, що її не варто втілювати.»

На кухні пахло смаженими яйцями й тостами. Мама крутилася біля плити, а тато сидів за столом з чашкою чорної кави й газетами, які все ще купував щоранку. Надворі сіріло — весна не поспішала дарувати сонце.

Лія увійшла тихо, як завжди. Але всередині все неслося галопом.

— Мам, тату, я хочу з вами поговорити, — сказала вона, сідаючи за стіл.

— Щось сталося? — Мама миттєво насторожилась. — У тебе все добре?

— Усе нормально. Просто… Я вирішила відкрити кавʼярню. Нарешті. Памʼятаєте ту ідею, з наліпками, «Горлиця»?

У кімнаті повисла тиша. Така, коли навіть чайник на плиті звучить занадто голосно.

— Ну… то ж була просто мрія, — обережно сказала мама. — Іграшкова. Ще з училища.

— А тепер — реальна, — відповіла Лія, намагаючись тримати голос рівним. — Я знайшла коробку, згадала все. Я вже не хочу відкладати. Буду шукати невеличке приміщення, готую план, і… Мені просто хочеться це зробити.

Тато відклав газету, повільно зробив ковток кави.

— А гроші? — спитав він. — Ти ж знаєш, це серйозно. Не можна просто захотіти кавʼярню.

— Я підрахувала. У мене є трохи збережень. І планую шукати щось скромне. Маленьке, але своє. Без пафосу.

Мама сіла навпроти.

— Доню… Я не проти. Просто боюся. Що ти вкладеш усе — і прогориш. Це… Це не стабільно. Ти ж така ніжна, Ліє.

Вона усміхнулась ледь помітно.

— Я знаю. Але краще зробити — і пожалкувати, ніж все життя жити з «а що, якби». Правда?

Тато дивився на неї довше. Потім мовчки встав, підійшов до буфету, дістав стару дерев’яну коробку. Відкрив — і поклав перед нею кавомолку. Ще ту, ручну. Потерту, але міцну.

— Це твоя. З бабусиного горища. Нехай буде з чогось справжнього.

Лія відчула, як у горлі защеміло. Але стрималась. Вперше батько не став переконувати, що мрія — це примха.

Мама зітхнула.

— Тоді я допоможу тобі роздрукувати ці наліпки. У тебе, певно, знову закінчився картридж, як завжди.

Вони усі засміялись.

І в цю мить Лія відчула, що вже не сама. Що ця мрія — не просто коробка з папірцями. Це щось більше. І воно починає оживати.