Читати книгу - "Смак життя, Юльчик"

«Кожна мрія потребує простору. Але почати можна і з кількох квадратів — якщо серце не вміщується в рамки.»

Оголошення вона переглядала годинами. Спочатку — лише онлайн. Потім — почала обдзвонювати. Виявилось, що реальність і фото не завжди мають щось спільне.

У четвер вона домовилась на перегляд одного варіанту в старому районі. Тиха вулиця, поруч школа, аптека, перукарня. Ідеальне місце, якщо все справді так, як в оголошенні.

Дощ мрячив, вітер гнав краплі по асфальту, і парасолька Лії виривалась із рук. Вона зупинилась біля сірої будівлі з облупленим фасадом. Табличка «Здається в оренду» висіла похило.

Відчинила двері. Всередині було сиро і порожньо. Три на чотири метри. Маленьке віконце. Тріщина на плитці. Стара розетка, яка виглядала як декорація з фільму жахів.

— Ну, як вам? — пролунав голос.

Вона озирнулась. Біля дверей стояв хлопець років 25 у чорному светрі, з розтріпаним волоссям і кавою в руках.

— Я… чекаю власника. Хочу подивитися приміщення.

— Ви вже дивитесь, — усміхнувся він. — Я Ігор. Це мій старий склад, з дитинства стоїть без діла. Раніше тут зберігали велосипеди. Тепер — пил.

Лія вдихнула глибше.

— Я хочу відкрити кавʼярню. Маленьку. Дуже. Але не настільки ж. Тут навіть не буде де сісти.

Ігор кивнув.

— Це правда. Але тут можна зробити віконце видачі. «Кава на виніс». Поставити стіл біля входу. Люди та діти із школи заходитимуть. А головне — тут тихо.

Він уважно дивився на неї, ніби пробував уявити, чи впишеться вона в цей простір.

— Ви схожі на людину, яка робитиме не просто каву, а тепло. Це відчувається.

Лія здивувалась.

— Ви так говорите, ніби вже пили її.

— Ні. Але я вірю в атмосферу. Якщо від вас іде така — люди повертатимуться навіть за найпростішим лате.

Вона озирнулась ще раз. Тісно. Темно. Сиро. Але…

— А що, якщо ми пофарбуємо стіни в теплий відтінок? Повісимо гірлянди? Маленька барна стійка — і коробка з наліпками як передбачення.

Ігор усміхнувся.

— Це вже звучить як мрія. Тепер лишилось вирішити — чи берете її в оренду.

— А скільки? — запитала вона.

— Для першого місяця — задарма. Якщо вийде — домовимось. Якщо ні — значить, це був просто експеримент. Але ви маєте спробувати.

Лія не знала, хто цей хлопець і чому він вірить у неї. Але його слова зігріли не менше за каву.

Вона простягнула руку.

— Домовились.