Читати книгу - "Кров фенікса, Анна Стоун"

Зовні була вже ніч. Скориставшись левітацією вони швидко піднялися на верхівку великого пагорба. Зупинившись, Мерлін підняв голову до неба. На той час воно вже було засіяне зірками.

— Зустрінемося біля криниці Артура. — кинула жінка, подавшись у протилежний бік.

Автоматично кивнувши, Мерлін дістав із мішечка перший камінчик. Щойно чарівник поклав його на землю, з'явився ефект — камінчик засвітився слабким білим світлом. Мерлін продовжив свою роботу.

Незабаром по траві вже тяглася тонка біла нитка. Чоловік хотів продовжити, як у його кишені задзвенів телефон. Пирхнувши, чарівник відбив виклик. Але через хвилину дзвінок повторився. Побачивши, хто йому дзвонить, він провів пальцем по екрану, приймаючи виклик.

— Мері? Щось термінове? Я трохи зайнятий! — почувши відповідь, Мерлін змінився в обличчі. — Просто взяла та пішла? — важко зітхнувши, чоловік сів на траву. — Добре. Зараз знайду! — Мерліну хотілося вилаятися. — Закінчу в Англії, приїду, поговоримо! Ні, Мері, виключено!

Сунувши телефон у кишеню, Мерлін таки вилаявся. Потрібно було терміново закінчувати із захисним бар'єром. Але замість цього він має займатися пошуками племінниці. Чого ще вони чекали, вона як дві краплі води схожа на його брата.

* * *

Рогнеда, повернувшись раніше, встигла все приготувати до його приходу. Тепер в одній частині великої зали було накреслено коло та розкладено спеціальні каміння. Мерлін прийшов у головний зал уже переодягнений у довгий плащ із капюшоном.

— Якщо ви готові, зайдіть у коло. — чарівниця зняла з шиї кристал. Мерлін без зайвих слів, виконав її вказівку. — Ви точно впевнені? Біль може бути…

— А може, і не бути! — відмахнувся чоловік. — Мені себе не шкода. Я занадто довго живу.

Рогнеда кивнула, по черзі доторкнувшись кристалом до кожного магічного каміння на підлозі. Коли вона закінчила з цим повітря почало електризуватися. Аметист у її долонях трохи засвітився. Жінка наспів почала вимовляти слова заклинання, не відводячи при цьому пильного погляду від магістра. Він стояв спокійно з заплющеними очима. 

Піднявши руку на рівень очей, Рогнеда змусила кристал здійнятися над її долонею. Він неквапливо проплив повітрям і завис над головою чарівника.

Коли це сталося, Мерлін важко задихав. Тіло перестало слухатися. Незабаром йому треба буде подолати час та простір. Те, що він зараз знаходився на Землі ні на що не впливало.

Чоловік хотів розплющити очі, але це вже не вийшло. Здавалося, що він поринав все глибше в пітьму. Це його трохи налякало. Мерлін чудово розумів, на які ризики пішов. Йому багато разів хотілося використати кристал. У минулому в нього було надто багато помилок.

* * *

Мерлін зрозумів, що все закінчилося, коли тіло знову почало слухатися. Розплющивши очі, чоловік озирнувся. Він стояв посеред якоїсь вулиці. Це викликало в нього розчарування. Це було зовсім не те місце, на що він сподівався.

 Придушивши важке зітхання, Мерлін ступив на дорогу. Часу до наступного переміщення було небагато. Його могло будь-якої миті перекинути на іншу частину материка.

Попри те, що він бував у цих краях лише кілька разів, Мерлін побоювався, що його впізнають. А це було небажано. Накинувши каптур він пішов уздовж вулиці.

Маленьке містечко навіювало на нього сумні спогади. Колись давно він залишив тут свого новонародженого брата. В цьому часі йому було років сім чи вісім.

 Ноги самі привели його до потрібного місця. Мерлін був не впевнений, що саме тут мешкають названі батьки Альбрехта. Просто довірився восьмому почуттю.

Стукати у двері він не став. Це було безглуздо. Переконавшись, що поруч нікого немає, чарівник наблизився до вікна. Ще одне зітхання розчарування вирвалося в нього, коли він зрозумів, що в будинку недостатньо світла. В єдиній кімнаті на першому поверсі було пусто. Начебто. Але раптом його погляд зачепився за ледь помітний рух. А незабаром повз стіл, на якому стояло кілька свічок, пройшов хлопчик. Щось узявши, він на якийсь час повернувся так, що світло від свічок освітлило його обличчя. При такому світлі його очі здавались вугільно-чорними. Такими, як були у малого принца.

У Мерліна перехопило подих. Він би все віддав, щоб повернутися сюди у сімнадцяте століття. Чоловік усміхнувся, він ніколи не бачив свого брата таким. Перша їхня зустріч відбулася, коли тому вже було вісімнадцять.

Цю історію знали багато хто. Про Альбрехта і Раду свого часу було написано багато книг і знято кілька фільмів. Вони завжди були не схожі на інших. Чого варте їхнє бажання створити свій музичний гурт! Чарівник посміхнувся, справді він би все віддав, щоб повернутися у той час і послухати їхні дивні пісні.

У цей момент Мерлін знову відчув, що зараз переміститься. Кулаки самі собою стиснулися від розпачу. Ще один погляд у вікно, і його знову поглинула темрява.

Тепер все сталося швидко. Не минуло й п'яти секунд, як він стояв біля великої кам'яної стіни. Опустивши очі на взуття, чарівник скривився — на черевиках залишалися грудки бруду.

На його нещастя на небі  яскраво сяяла повна Селена. Сховавшись у тіні замкової стіни, чарівник перевів подих. Тремтіння в руках, що почалося нещодавно, посилилося. Не можна було піддаватися емоціям, треба зробити все правильно.

Мерлін з ненавистю глянув на прапор на флагштоку. Золоте сонце і срібний місяць на синьому тлі асоціювалися у нього зараз лише з ненависним вампіром. Істотою, яка відібрала в нього всіх. Колись у нього не вдалося його вбити, зараз він не припуститься такої помилки.

Чарівнику все ще не можна було показуватися комусь на очі. Але навіть якщо його хтось помітить, у нього є виправдання — у цьому часі він все ще живе в голденському замку. Головне не зустрінеться із самим собою.

Посміхнувшись, Мерлін пішов уздовж стіни.

«Десь тут був потайний хід».

Чарівник знав, що пізніше цього ходу позбулися.

* * *

По таємних переходах його вела жага помсти. Голос здорового глузду замовк тиждень тому. Саме тоді він дізнався, що Морл вижив і чудово почувається.