Читати книгу - "Гречаний Мед, Роман Олійник (Argonayt)"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Сеньйора Вероніка не збиралася сьогодні їхати до Луцька. Для цього в неї не було ніяких потреб. Всі необхідні продукти для піцерії доставляли торгові агенти, від яких тепер не було відбою, а чого не вистачало, вона могла легко роздобути в їхньому райцентрі. Зрештою у жінки були свої плани на цей день, і далека подорож до них вже точно не входила. Та не все сталося як гадалося, і вчорашній вечір змусив її відкласти всі свої справи на майбутнє та хоч не хоч а збиратися в дорогу. Причиною таких перемін у розпорядку Вірці стала суперечка з її старшою донькою. Дівчина так і не відмовилася від своєї затії з пасікою і зажадала від матері конкретної відповіді.
– Софіє, навіщо тобі здалися ті кляті бджоли та їх мед? Ти ж в цьому нічого не тямиш. Для чого витрачати свій час на такі дурниці?
– Ма, а ти багато тямила в куховарстві, коли відкривала свою піцерію?
– Повір, більше чим ти зараз у вуликах та пасіці.
– І що, хіба не ризикувала всіма грошима заробленими за кордоном?
– Була звісно деяка ймовірність прогоріти, та я сподівалася на краще і вірила в свої сили. До речі в мене тоді знайшлося чимало помічників, без яких нічого б не вийшло.
– О, тут можеш не переживати. Я не сумніваюся в своїх силах і вже знайшла собі помічників.
– Кого це? – вражено охнула жінка.
– Спершу звісно побалакала з дідом Стефком. Він трохи покомизився, та незабаром погодився взяти на себе консультації та керівництво над пасікою. Ще й пожартував, що заради такої красунечки, як я, він готовий скинути десяток прожитих років й згадати свою молодість.
– Старий тепер може хіба давати поради, – парирувала Сеньйора Вероніка.
– Нехай так, але у нього стільки досвіду у цій справі, що Інтернет позаздрить, – не здавалася дівчина. – Ще мою ідею підтримає Дарина. Вона планує влітку взяти участь в якомусь турнірі на найкращий коктейль і каже що з натуральним медом має всі шанси там перемогти. Окрім цього думаю згодяться допомогти і дядько Василь, і мій Ігор. Тож повір мені, ми неодмінно досягнемо успіху.
– Мені б твою впевненість, доню, – жінка відчувала, що програє цю суперечку, та все ж вирішила вдатися до свого останнього аргументу і спробувала перевести розмову в конкретну площину. – І з чого ти думаєш розпочати?
– Як з чого, – очі Софії засяяли іскристою радістю. – Поки я завтра буду на навчанні, ти разом з дідом Стефком з’їздите в Луцьк і придбаєте все необхідне. Я вже його про все попередила, і зранку він чекатиме на тебе.
От і все. Сперечатися більше не мало ніякого сенсу. У доньки був такий самий впертий, невгамовний характер як і у неї, тому жінка не сумнівалася, що всі подальші спроби відмовити дівчину від її шаленої ідеї тільки призведе до сварки між ними. А цього Сеньйорі Вероніці зовсім не хотілося, бо діти для неї були всім. Саме заради них вона терпіла всі ті нескінченні, і частенько безглузді, забаганки надокучливої італійської господині, яку доглядала. Тільки щоб доньки не знали, що таке фінансова скрута жінка взялася за власний бізнес і заснувала сільську піцерію, бо це була чи не єдина можливість забезпечити їм стабільне майбутнє.
У Вірці ще була примарна надія, що можливо дід Стефко якось забуде про свою обіцянку, або через стан здоров’я відмовиться від поїздки. Дзуськи. Старий наче насправді скинув кілька десятиліть свого життя і якщо й забув, то тільки свого костура з яким не розлучався останнім часом. Чолов’яга терпляче очікував біля хвіртки свого обійстя і якось замріяно дивився в сторону зимового сонця, що нещодавно вигулькнуло з-за обрію. Не інакше як згадував ті часи коли був моторним парубком і бігав за своєю майбутньою дружиною Оксаною, чи чекав на маршрутку в райцентр де мав поратися біля улюблених бджіл на пасіці.
Сеньйора Вероніка зупинила свою «ластівку» на узбіччі і відчинивши дверцята привітно гукнула:
– Доброго здоров’ячко, діду Стефко! Заскакуйте всередину і будемо вирушати в дорогу.
Старий не те що заскочив, однак прослизнув в салон мікроавтобуса напрочуд прудко як для свого віку. Зручно вмостившись на своєму сидінні життєрадісно відповів:
– І тобі, Вірцю, нехай Господь дасть здоров’я і щастя. Вирушаємо, якщо вже вирішили їхати.
Жінка неспішно вивела авто на автотрасу що вела до обласного центру і тільки коли рідні Підгайці зникнули за черговим поворотом шосе поцікавилася:
– Діду Стефку, а як то моя донька намовила вас на всю цю авантюру?
– Ну чому авантюру? – задумливо відповів чоловік після невеликої паузи. – Бджоли не просто комахи, а справній дарунок небес і мед який вони вироблять не даремно називають божественною амброзією. Якщо твоя мала зацікавилася всім тим, то мабуть не просто так, а це на те є свої причини. Мабуть так вирішила доля, а хто я такий щоб супротивитися велінням такої всемогутньої палуби?
Схоже «божественна амброзія» окрім всього іншого налаштовує людину на філософські міркування, вирішила Сеньйора Вероніка слухаючи свого попутника. Що ж подивимося що з цього всього вийде в кінцевому результаті – подумалось жінці. Якщо їх спіткає невдача, то вона втратить трохи часу та грошей, які підуть на дорогу та купівлю всього необхідного. Ну а коли ця шалена затія врешті-решт увінчається вдачею, то як мінімум двоє людей, її донька і цей старий односельчанин, будуть щасливими. А це вже ох як немало в теперішні буремні часи.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гречаний Мед, Роман Олійник (Argonayt)», після закриття браузера.