Читати книгу - "Долі та фурії"

молодят жменями риб’ячого корму. Похмурі янкі потерпали від спеки. Для верхівки весільного торта Саллі виліпила з марципана фігурку брата, котрий однією рукою піднімав Антуанетту, яка лежала на спині, — адажіо, урочистий фінал шоу русалок. Протягом тижня були замовлені меблі, доставлені й розставлені, бульдозери розгрібали землю для басейну. Її комфорт було забезпечено, й Антуанетта вже не могла придумати, що б іще таке купити. Все, що завгодно, можна було замовити за каталогом. Якість її влаштовувала.

Антуанетта сприймала комфорт як належне; кохання вона не чекала. Гавейн вразив її своєю чистотою й м’якістю. Вона взялася за нього. Коли зголила все зайве волосся, відкрилося чуттєве обличчя, ніжні губи. В окулярах у роговій оправі, які вона йому купила, в пошитих на замовлення костюмах він був статний, щоб не сказати — гарний. Перевтілений, він усміхався їй через всю кімнату. У той момент мерехтіння в ній перетворилося на полум’я.

За десять місяців прийшов ураган — дитина.

Ці троє дорослих навіть не сумнівалися, що Лотто був особливий. Золотий.

Гавейн віддавав йому всю свою любов, яку так довго стримував. Дитина була згустком плоті, зітканим з надії. Гавейн, якого все життя називали тупим, тримав тепер свого сина й відчував вагомість генія у своїх руках. Саллі, зі свого боку, налагоджувала домашнє господарство. Вона наймала няньок і звільняла їх за те, що вони були не такими, як вона. Коли малюк почав їсти дорослу їжу, вона жувала банан та авокадо і клала йому в рот, наче він був пташеням.

І щойно Антуанетта отримала посмішку у відповідь, вона спрямувала всю свою енергію на Лотто. Якомога голосніше вмикала Бетховена на дорогому програвачі, голосно називала музичні терміни, про які десь читала. Записалася на заочні курси з історії меблів староамериканського стилю, грецької міфології, лінгвістики і читала йому всі свої посібники до останнього слова. Можливо, це вимазане гороховим пюре дитинча, сидячи на своєму високому стільчику, схопило якусь дванадцяту частину того, що вона йому розповідала, думала Антуанетта, але хто знає, скільки інформації затримається в дитячій голівці. Якщо він збирається стати великою людиною, а вона в цьому була впевнена, то нехай починає формувати свою велич негайно.

Надзвичайна пам’ять Лотто проявилася, коли йому було два роки, й Антуанетта отримала винагороду. [Темний дар; він зробив би його успішним у всьому, але ледачим.] Якось увечері перед сном Саллі прочитала йому дитячий вірш, а вранці він прийшов у кімнату для сніданків, здерся на стілець і виразно продекламував його. Гавейн, надзвичайно здивований, зааплодував, а Саллі фіранкою витерла сльозу.

— Браво, — холодно промовила Антуанетта і простягла чашку по нову порцію кави, стараючись приховати тремтіння руки. Саллі читала ввечері довші вірші. На ранок хлопчик знав їх назубок. З кожним успіхом у ньому росла впевненість, міцніло відчуття якихось невидимих сходів. Коли на довгі вихідні на плантацію приїжджали човнярі зі своїми дружинами, Лотто прокрадався вниз і залазив у темряву під обіднім столом, за яким сиділи гості. Там, у печері, він бачив ноги, що випирали з чоловічих мокасинів, вологі пастельні черепашки жіночих трусиків. Він виходив, голосно декламуючи «Якщо...» Кіплінга і зриваючи оглушливі овації. Задоволення від аплодисментів цих незнайомців було зіпсоване тонкою посмішкою Антуанетти, її м’яким «іди спати, Ланселоте» замість похвали. Вона помітила, що він припиняв старатися, коли вона його хвалила. Пуритани розуміють цінність відкладеної винагороди.

Лотто ріс у вологих затхлих випарах центральної Флориди, повної диких довгоногих птахів і родючих дерев. З того часу, як він зіп’явся на ноги, ранки проводив з Антуанеттою, а пообідньої пори вештався пісками, зарослих чагарником, де холодні джерела били ключами з-під землі; у плавнях, де з очеретяних заростів за ним пильно стежили крокодили. Лотто був маленьким дорослим, говірким, сонячним. Мати на рік відклала його похід у школу, і до першого класу він не бачив інших дітей, так само як і Антуанетта, яка була занадто гарною для цього маленького містечка. Доньки заводського майстра були кістляві й дикуваті, й вона знала, до чого це може призвести; ні, красно дякую.

У будинку були люди, які йому мовчки прислуговували: коли він кидав рушник на землю, хтось його піднімав; коли йому хотілося їсти о другій ночі, все з’являлося, ніби за помахом чарівної палички. Усі працювали, щоб догоджати, і Лотто, думаючи, що так і треба, також догоджав. Він розчісував волосся Антуанетти, дозволяв Саллі носити себе на руках, навіть тоді, коли на зріст уже був майже такий, як вона; до вечора тихенько сидів біля Гавейна в його кабінеті, втішений спокійною добротою свого батька; а час від часу осявав їх таким сонячним гумором, що вони лише блимали очима. Батько світився від щастя вже при одній згадці про його існування.

Якось уночі Антуанетта підняла його, тоді чотирирічного, з ліжка. На кухні вона насипала в чашку порошку какао, забувши залити його рідиною. Він їв порошок виделкою, облизуючи її і знову встромлюючи в чашку. Вони сиділи в темряві. Уже рік як Антуанетта закинула свої заочні курси через телевізійного проповідника, який був схожий на бюст, вирізаний дитиною з пінопласту й розмальований аквареллю. Очі дружини проповідника були постійно підведені, а волосся — укладене чудернацькою вежею, яку Антуанетта скопіювала. Вона замовила записи з виступами проповідника, що навертали до нової віри, і слухала їх у величезних навушниках біля басейну. Після цього виписувала гігантські чеки, які Саллі палила в раковині.

— Мій дорогий, — шепотіла Антуанетта тієї ночі Лотто. — Ми тут, щоб врятувати твою душу. Ти знаєш, що буде з безбожниками, такими як твій батько і твоя тітка, коли настане день Страшного Суду? — Вона не чекала відповіді. О, вона намагалася показати Гавейну й Саллі світло. Вона відчайдушно прагнула розділити з ними небеса, але вони тільки ніяково всміхались і задкували від неї. Зі скорботою дивитимуться вона та її син із небес на те, як ці двоє вічно горітимуть у пеклі. Лотто, ось кого вона мусить урятувати. Вона запалила сірник і почала читати Одкровення тихим і тремтячим голосом. Коли сірник догорів, вона запалила інший, продовжуючи читати. Лотто спостерігав, як вогонь пересувається вниз, поїдаючи тоненькі дерев’яні палички. Коли полум’я наближалося до материних пальців, він відчував жар у своїх, наче вогонь обпікав саме його. [Темрява, ревіння труб, морські істоти, дракони, янголи, вершники, багатоокі чудовиська — вони на десятиліття оселяться в його снах.] Він дивився, як ворушаться прекрасні губи матері, бачив її запалі очі. Вранці він прокинувся, впевнений, що за ним спостерігають, повсякчас оцінюють. Цілодобова церква. Він робив невинне обличчя, коли йому в голову приходили погані думки. Навіть наодинці із собою він прикидався.

Якби все так і тривало, Лотто міг би стати успішним, зразковим. Ще одна привілейована дитина зі своїми звичайними дитячими печалями.

Та настав день, коли Гавейн прийшов із роботи на щоденну обідню перерву опів на четверту й простував довгим зеленим газоном до будинку. Його дружина спала біля глибшого кінця басейну. У неї був відкритий рот, долоні, підставлені сонцю. Він обережно вкрив її простирадлом, щоб вона не обгоріла, поцілував її зап’ясток там, де бився пульс. На кухні Саллі виймала печиво з духовки. Гавейн обійшов навколо будинку, зірвав мушмулу, покрутив кислий плід у роті й усівся на насосі біля дикої