Читати книгу - "Таємниця катакомб"

— Спасибі за екскурсію! — подякувала мама.

— Я бачив один знак… — втрутився Роберт.

— О, так! — урвав його Умберто. — Цікаво, правда ж? Стіни катакомб усіяні написами й давніми символами. Їх викарбували в камені християни й, мабуть, інші люди, які мали свої причини перебувати в підземеллі.

— Я вже десь бачив той символ раніше, — сказав Роберт.

— Таке часто трапляється з символами.

— Але саме цей символ…

— Роберт стане археологом, — урвала його на півслові мама й жартома сколошкала чуприну.

— Як мило! — похвалив Умберто.

— А знаєш, Умберто, йому дозволили працювати моїм асистентом.

— Твоїм асистентом? — перепитав Умберто, недовірливо всміхаючись кутиком вуст.

— Сподіваюся, ти не проти… щоб Роберт мені допомагав?

— У чому?

— У розкопках, звісно. Унизу… у катакомбах.

Умберто насупився. Перевів погляд з Роберта на маму, а тоді знову з мами на Роберта.

— Чудова ідея! Безумовно! — сказав він і на мить замовк.

Роберт і його мама запитально глянули на Умберто. Роберт підозрював, що той зараз скаже.

— Але, — Умберто розвів руками, — з цього, на жаль, нічого не вийде. Правила дуже суворі. Роберт усього лиш дитина. Підземні археологічні розкопки — занадто ризикована справа для підлітка його віку. Даруйте! Навіть мови бути не може!

— Але… — почала було мама.

Умберто підняв догори обидві руки, ніби обороняючись.

— Мені справді дуже шкода, але відповідь — ні…

V

Відповідь — ні.

Вони їхали в таксі додому, до свого римського помешкання. Роберт так лютував, аж ледь не плакав. Він втупився у вікно, щоб мама не бачила його безмірного розчарування. Повз них промчав, завиваючи сиренами, поліцейський автомобіль. Перед самим капотом таксі упхався скутер.

Відповідь — ні.

Ні?

Він уже похвалився усім своїм друзям, що працюватиме нарівні з археологами в глибоких катакомбах.

А тепер йому заборонили?

— Мені прикро, Роберте, — мовила мама.

— Байдуже, — видушив з себе Роберт.

Байдуже? Та ні, аж ніяк не байдуже. Мама порушила обіцянку. Як тільки постало питання про поїздку до Рима, Роберт не надто втішився. Він щойно став капітаном футбольної команди, він, а не Патрік! А тут на, маєш тобі — переїзд до Рима! Він пам’ятав кожне слово з тієї розмови.

«Але ж, Роберте, — вмовляла мама. — Ми ж туди не переїжджаємо. Йдеться лише про один місяць. Чотири тижні! І тренер пообіцяв, що після повернення додому ти знову станеш капітаном».

Мама розмовляла з директором школи й класним керівником. Поза його спиною… Усі знали про поїздку до Рима, крім самого Роберта.

«До того ж ти будеш моїм асистентом! — сказала мама. — Допомагатимеш мені на розкопках у підземеллі. Купу всього навчишся».

Робертове серце аж підстрибнуло! Працювати археологом! У Римі! По-справжньому!

Так він гадав. Досі. Аж тут — ні. Мамина обіцянка-цяцянка виявилася не вартою і ламаного гроша!

Відповідь — ні.

Роберт притулився чолом до шибки авта, дивлячись на пішоходів на тротуарах.

— Ти зможеш допомагати мені в іншому, — вмовляла мама.

Він чув з маминого голосу, яка вона засмучена.

— Як?

— Щось придумаємо. Таке, що зможемо робити вдвох, коли я повертатимуся увечері додому.

Роберт пречудово знав, що вона мала на увазі. Реєстрація. Каталогізація. Систематизація. Паперова робота, одним словом.

Нууууууууудота.

— Усе гаразд. Не турбуйся, — буркнув він.

— Я…

— Досить — забудь!

VI

Вони мовчки розпаковували речі. Потім мама принесла з ресторану на куті вулиці піцу. Доки їли, Роберт раптом згадав, де вже бачив символ з римського підземелля.

Анкх!

Єгипетський ієрогліф з Бурґюннської скриньки.

— Мамо, — озвався Роберт з набитим піцою ротом. — Отой символ, який я побачив у катакомбах…

Мама запитально глянула на нього.

— То був анкх! Викарбуваний у кам’яній стіні.

— Анкх?

— Так! Як той, що на віку скриньки з Бурґюнна.

— Єгипетський ієрогліф не має нічого спільного ні з римськими катакомбами, ані з Бурґюннською скринькою.

— Так отож! То звідки він там взявся?

Мама всміхнулася.

— Ти впевнений, що бачив саме анкх? А не, скажімо, хрест? Без досвіду тут легко помилитися.

— То був анкх! Я точно знаю! Хрест з округлою верхівкою.

— Дивно, — мама звела догори плечі. — Але цьому неодмінно знайдеться пояснення, як тільки ми візьмемося до роботи.

Мама взяла ще шматочок піци й почала гортати папери з планами розкопок.

Роберт розсердився. Чому вона більше не сприймає його серйозно? Якщо анкх у катакомбах таке незвичайне явище, то вона мала б виказати більше зацікавленості. От якби він сфотографував той символ на стіні… Робертові потрібні були докази.

VII

Уранці мама встала на світанку. За нею приїхав Умберто. Роберт повернувся на інший бік і проспав ще зо дві години. Потім насилу виповз із ліжка, почвалав на кухню, підсушив у тостері три скибки багета. Випив дві склянки помаранчевого соку.

Відтепер йому доведеться увесь місяць з ранку й до вечора самому давати собі раду. «Достатньо часу, аби все побачити й з усім розібратися», — подумав він.

Роберт прибрав за собою після сніданку, подався до вітальні й сів до комп’ютера. Насамперед він хотів знайти в інтернеті відповідь на запитання, звідки взявся символ анкха на стіні в катакомбах. І чи справді це був анкх? Що довше він думав, то більше сумнівався. Треба все ґрунтовно дослідити.

Однак це було непросто. Роберт ґуґлив. Задав пошук у Вікіпедії. Знайшов чимало зображень анкха, але жоден з них не мав на вершечку хреста в колі. За годину нишпорення у мережі він анітрохи не просунувся у пошуку. Розчаровано зітхнув. Кого б про це розпитати? Де перевірити? Де можна знайти відповідь на всі можливі й неможливі запитання, якщо тобі заборонено доступ до катакомб?

Бібліотека! Звісно ж!

А які бібліотеки є у Римі?

Інтернет показав їх аж цілу купу.

Роберт занотував адреси двох, до яких можна було дістатися від помешкання пішки: головна бібліотека й бібліотека Ватикану. Він поклав до наплічника план міста, планшет і вийшов з дому.

Спершу подався до Biblioteca Nazionale Centrale Roma. Та далі входу Роберта не пустив чоловік в однострої. Він гукнув його. Італійською.

— I have to find a book, — пояснив Роберт, затинаючись.

— How old are you? — запитав швейцар.

— 14.

Швейцар похитав головою і пояснив, що вхід до бібліотеки дозволений тільки тим, кому вже виповнилося вісімнадцять.

Вікове обмеження? У бібліотеці?

Дискусія не мала сенсу. Роберт навіть не зміг би підібрати потрібні слова англійською. Розчарований, він вийшов з будівлі. Ще можна було спробувати потрапити до бібліотеки Ватикану.

Від головної бібліотеки до Ватикану Роберт чимчикував понад годину. Дорогою думав про слова Умберто. Роберт усього лиш дитина.