Читати книгу - "Таємниця катакомб"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Усього лиш дитина — ха-ха!
Роберт перетнув площу П’яцца Венеція. Тренькнув мобільний телефон. Есемеска від Патріка:
Як ти там? Я тепер капітан! :-) :-) :-) Ми побили Ґрурюд 3–0! Легко!!!
«О’кей, щоб взяти реванш, треба знайти щонайменше меч цезаря, терновий вінок і святий Грааль», — подумав Роберт і прискорив крок.
ФАКТИ ПРО ТЕРНОВИЙ ВІНОК І СВЯТИЙ ГРААЛЬ
Терновий вінок Ісуса був сплетений з гілок із гострими колючками. Його одягнули на голову Ісусові перед розпинанням на хресті. Святий Грааль — чаша, з якої пив Ісус під час Таємної вечері. Існує повір’я, ніби в Грааль збирали кров, яка скрапувала з розіп’ятого Ісуса Христа.
VIII
На велетенському майдані перед собором Петра юрмилися туристи, продавці, жебраки, ченці й черниці. Роберт розшукав ватиканську бібліотеку. Тут його теж спинили перед входом. Та що це таке з італійськими бібліотеками?
— Я з Норвегії, — пояснив Роберт англійською. — Я хочу…
— Дітям вхід не дозволений, — урвав його швейцар.
— Але…
— Приходь, коли підростеш! — неприязно буркнув швейцар і випровадив хлопця геть.
Роберт стояв заціпенілий, незрушно дивлячись перед собою. Він почувався знеможеним. І безпорадним. Хотілося пити.
— Якісь проблеми, хлопче? — запитав ламаною англійською малесенький чоловічок в круглих окулярах.
— Мене туди не впускають, — відповів Роберт.
— А навіщо тобі — смію поцікавитись — бібліотека Ватикану? Ти ж, мабуть, здогадуєшся, що там немає підліткової літератури?
— I know! — сказав Роберт.
І раптом слова полилися з нього потоком. Він розповів усе! Про катакомби. Про загадковий символ. Про маму, яка не сприйняла всерйоз його знахідку.
— Я ж тільки хотів більше довідатися про давній символ!
— Гадаю, я зможу тобі допомогти, — мовив чоловічок, поправляючи окуляри. — Ходімо зі мною.
IX
Чоловічок у круглих окулярах перейшов з Робертом майдан перед бібліотекою і провів його крізь великі важкі двері. Уже всередині будівлі міцно потиснув Робертові руку.
— Моє ім’я Альдо Манчіні.
— Роберт. From Norway.
— О! Norvegia! Чудова країна. Ми з тобою, юначе, перебуваємо зараз у таємному архіві Ватикану.
— Таємний архів? — вражено перепитав Роберт.
— Ну аж таким таємним він насправді не є. Назва означає, що архів належить Папі і має більш приватний статус, аніж книгозбірня ватиканської бібліотеки.
— І сюди допускають чотирнадцятирічних? — з надією в голосі поцікавився Роберт.
Альдо Манчіні голосно засміявся.
— Сюди майже нікого не допускають. Дослідники, студенти й професори повинні подавати клопотання, щоб одержати допуск. Лише найповажнішим науковцям дозволяють відвідини архіву для вивчення його фондів.
Роберт важко зітхнув.
— Але, — вів далі Альдо Манчіні, — оскільки я тут працюю, то можу завести тебе досередини як свого приватного гостя.
Роберт запитально глянув на чоловічка. «Чому» вже ледь не зірвалося йому з язика.
Альдо Манчіні глянув на хлопця крізь круглі окуляри.
— Я теж колись був хлопчаком, якого все на світі цікавило. І добре пригадую, як воно почуватися, коли всі ставляться до тебе… як до дитини.
Нічого гарнішого за читальний зал таємного архіву Ватикану Роберт ще в житті не бачив. Це було щось середнє між собором і бібліотекою. За читальними пультами, ряд за рядом, сиділи дослідники й гортали давні книги й рукописи. Книжкові полиці здіймалися угору двома поверхами.
Конторка Альдо Манчіні, крихітна й тісна кімнатка, була переповнена книжками, газетами й картонними коробками з пожовклими документами.
— Отож що саме ти шукаєш? — запитав господар.
Роберт розповів про символ, викарбуваний на стіні в катакомбах.
— Єгипетський анкх? — перепитав Манчіні. — Дуже дивно, мушу визнати. Ти певний, що це саме анкх?
— Не зовсім, — зізнався Роберт. — Знак мав трохи інший вигляд.
Манчіні простягнув Робертові аркуш паперу, ручку й попросив намалювати символ. Роберт заплющив очі, уявляючи побачений знак, і намалював його, як зумів:
— Ах! — захоплено вигукнув Альдо Манчіні. — Тепер я збагнув! Розумію, чому ти подумав, ніби це — анкх. Але насправді все не так. Цей символ — коптський хрест!
— Коптський хрест? — перепитав Роберт.
— Копти були однією з перших християнських громад. Коптська церква в Єгипті заснована євангелістом Марком ще 42 року нашої ери. Нині їхній хрест має зовсім інший вигляд. А в ті часи коптські християни поєднали давній єгипетський ієрогліф анкх з християнським символом — хрестом. Ти справді бачив такий хрест у підземеллі? Оце знахідка! Справжня сенсація! Принаймні для фахівців. Найдавніша відома мені поява подібного єгипетського хреста в нашому місті. Це свідчить про те, що копти бували в Римі в III столітті й чомусь викарбували свій релігійний символ на стіні катакомб. Можливо, якийсь заможний коптський єгиптянин помер у Римі та був похований поруч із римськими християнами. Дуже цікаво, направду…
X
Справжня сенсація.
Покидаючи Ватикан, Роберт почувався надзвичайно збуджено й радісно. Він підстрибом біг римськими вулицями до свого помешкання. Коптський хрест уб’є наповал і маму, й Умберто. Вони ж навіть не забажали підійти, коли він кликав їх подивитися на свою знахідку. І не повірили його розповіді. Водночас Роберт розумів, що саме через це відкриття йому закрита дорога в катакомби. Замало доказів. Їх треба більше. Роберт зупинився. Якщо йому знадобилося лише кілька хвилин для справжньої сенсації, то що можна знайти в підземеллі, маючи багато часу? Роберт знав, що робити. Знав, мабуть, ще тоді, коли Умберто заборонив йому спускатися в катакомби, але тоді спробував навіть не думати про можливість потай від усіх прослизнути в підземелля, знайти нішу з горщиком, який затуляв викарбуваний знак, і сфотографувати коптський хрест, довівши тим самим його існування. А потім дослідити, які ще загадки приховують катакомби. Бо ж саме для цього він приїхав до Рима.
Але як втілити задум? І коли?
XI
Можливість вималювалася ще того вечора.
Повернулася мама, гукнула його з порога. Роберт вийшов до передпокою привітатися. Мама була вся запилюжена й спітніла після довгого робочого дня в катакомбах.
Вона знічено кахикнула й сказала:
— Слухай, Роберте!
— Гм?
— Ти не гніватимешся, якщо побудеш сьогодні ввечері вдома сам?
— Сам?
— Я тобі залишу трохи грошей, зможеш піти в «Мак-Дональдс».
— Навіщо?
— Розумієш, Умберто запросив археологів на вечерю — невеличке святкування.
— Що святкуватимете?
— Та нічого особливого. Початок розкопок. Я можу відмовитися, якщо ти проти. Чи може, усе ж піти?
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця катакомб», після закриття браузера.