Читати книгу - "Таємниця катакомб"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Роберт відповів трохи ніби недбало. Байдуже. Щоб мама не запідозрила його справжнього настрою: Yessssss! Якщо археологи сидітимуть у ресторані, то в катакомбах не залишиться ані живої душі. Шлях до відкриттів вільний! Його відкриттів…
Мама підмалювалася, бризнула на себе хмаринку парфумів.
Вийшла до вітальні, де сидів Роберт і працював на планшеті над своїми нотатками та файлами з історичними фактами.
— Не нудьгуватимеш? — запитала мама чотириста чотирнадцятий раз.
— Ти маєш право трохи розважитися — заслужила, — мовив Роберт, наслідуючи дорослих.
Мама обійняла його.
Скориставшись нагодою, коли мама знову на хвилинку забігла до ванни — поправити кучерик, який не так лягав, — Роберт прошмигнув до її торбинки й вийняв в’язку ключів. Обережно відчепив ключ від входу до катакомб.
Унизу, на вулиці, засигналив автомобіль. Не інакше, як Умберто. Роберт ледве встиг покласти ключі назад до торбинки, перш ніж мама вийшла з ванни. Вона простягнула йому гроші на супер-велике МакДональдс-меню з молочним шейком.
Роберт стояв біля вікна, махаючи рукою Умберто й мамі, які саме від’їжджали з-під будинку на чорному, вимитому до блиску «Альфа Ромео». Роберт аж вискнув від радості: усе вдалося аж занадто легко…
XII
Він трохи почекав. Так, про всяк випадок. Мама була дуже забудькувата, могла й цього разу щось забути вдома. Однак, упевнившись, що вже ніхто не повернеться, Роберт поклав до кишені ключ та ліхтарик, збіг сходами на вулицю. Там узяв таксі до місця розкопок, заплатив грошима, узятими в мами.
Зазвичай на території метушилася купа людей. Тепер тут було тихо й пустельно. Темно. Ані звуку. Ані живої душі.
Усе це дуже підходило Робертові.
Перед тим як відчинити двері й спуститися в катакомби, він повісив на цвях біля входу свою кепку — задля приколу. Хоча той дитинячий жарт навряд чи хтось завважить.
Трохи було моторошно. Але класно! Роберт почувався детективом або шпигуном на таємному завданні. Тепер він нарешті з’ясує, які таємниці приховують катакомби. Що це за таємниці, він не знав. Та неодмінно щось більше, ніж коптський хрест. Мав таке передчуття. Не мав лише певності, чого те передчуття стосується.
Розділ III
У темряві
Рим, у катакомбах
I
Безпросвітна пітьма. І тиша. Німотна тиша.
У темряві запах тліну відчувався іще гостріше. Воно й не дивно. Тисячі покійників пролежали тут, унизу, не одне століття. Роберт зробив глибокий вдих через ніс, щоб скоріше звикнути до підземного духу.
Хлопчина увімкнув ліхтар і помітив велику оранжеву скриньку на стіні, просто під сходами — електричний щиток. Він відчинив дверцята й повернув найбільший вмикач. Нічого. Спробував покрутити інші вмикачі. Жодна лампочка не спалахнула. Типово… Напевно, головний вмикач десь в іншому місці.
Доведеться задовольнятись кишеньковим ліхтариком.
І на що це я наважився? Навіть світло не зумів увімкнути!
Він несміло рушив углиб підземного коридору, подумки дошукуючись у собі, чим так нестримно вабили його катакомби. Ніби притягували до себе. Манили…
Якийсь звук.
Роберт здригнувся.
Невже тут хтось є? Він завмер на місці. Може, мама? Може, вона здогадалася, де він, і подалася навздогін? Якусь мить він навіть палко сподівався на це.
Але ні… Надто мало часу минуло. Мама ніяк не могла виявити його відсутність удома. Та вона, напевно, погукала б його. Він добре її знав.
Роберте! — крикнула б мама. — Роберте! Ти тут? Хлопчику мій!
У її голосі вчувався би страх. Гарантовано! Навіть істерика…
Знову сторонній звук.
Кроки?
Кроки по жорстві.
Роберт судомно ковтнув.
Хто б це міг бути?
Умберто? Ні. Умберто влаштовував вечірку для археологів. О’кей. Це — не мама і не Умберто. Хто ж тоді? Котрийсь з археологів? У цей час доби? Чому ж не увімкнув ліхтар? Охоронець?
Або… ЩОСЬ цілком інше?
II
Роберт вже злився сам на себе. Оця його вічна непогамовна цікавість…
Він і не пригадував, скільки разів мама просила його спам’ятатися. «Мусиш подумати про наслідки, перш ніж кидатися у якусь авантюру», — завжди казала вона.
Кілька років тому Роберт заліз на будівельний майданчик по сусідству. Гаразд, заліз не зовсім точне слово. Прокрався — більш відповідне. Він лише хотів з’ясувати принцип роботи бульдозерів та екскаваторів. Чи керують ними за допомогою важелів? Чи мають вони педалі газу й гальма, як звичайні автомобілі? Коробку передач? Він прослизнув на будову через дірку в паркані. Щоправда, довелося її розширити, інакше не проліз би. Роберт гадав, що робочий день уже закінчився. Та раптом за два метри від нього приземлилася сталева балка, вагою у кілька тонн. Завили сирени. Уся робота відразу зупинилась. Прибіг якийсь чоловік, перекинув хлопця собі через плече й відніс до адміністративного барака. Як він лютував! Чи розуміє Роберт, що ледь не загинув під балкою? Начальник будови зателефонував до мами, попросив її прийти й забрати сина.
Трохи згодом знову сталася неприємність. На ютюбі Роберт побачив, що відбувається, коли змішати соду з водою. Він сам захотів перевірити хімічну реакцію. Заховався після уроків під партою і дочекався, коли в хімічній лабораторії нікого не було. Приніс відерце з водою. У шафці знайшов пляшечку з фенолфталеїном і бляшанку з содою. Одягнув гумові рукавиці, вилив фенолфталеїн у воду. А тоді вкинув добрячу грудку соди. Суміш миттю вибухнула з таким ляском, аж вікна задрижали. З відра вихопилися клуби пари. І відразу спрацювала протипожежна сигналізація. Засліплений випарами, Роберт навпомацки дістався до дверей і, похитуючись, вивалився у коридор. За кілька хвилин до школи під’їхали пожежні авта з увімкненими сиренами. На той момент Роберт разом зі своїми однокласниками стояв на подвір’ї, вдаючи, ніби він ні при чому. Але його, звісно ж, розкусили.
І ось він знову встругнув щось подібне. Опинився у катакомбах. Де йому, чесно кажучи, нічого робити. Умберто ясно дав зрозуміти, як небезпечно для життя тинятися підземеллям, ще не розвіданим до кінця археологами.
III
Роберт прислухався. Тихо. Може, причулося? Може, то й не кроки йому вчувалися. Ще зо дві хвилини він стояв непорушно, нашорошивши вуха. Зрештою, відважився піти далі.
Хлопець увійшов до великої зали. У стінах виднілися кілька десятків поховальних ніш. Промінь світла вихопив з темряви трухляві кістяки й роззявлені черепи. Стародавні стіни списані незрозумілими знаками й символами.
Роберт упізнав те місце. Онде заглибина! Він обережно поставив на долівку глиняний горщик. Посвітив ліхтариком на позначку. Коптський хрест. Не анкх.
Справжня сенсація.
Роберт вийняв з кишені мобільний телефон і зробив кілька фоток.
Знову почувся дивний звук. Ніби зітхання.
Роберт здригнувся. Йому хотілося крикнути: Хто тут? Але він не відважився.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця катакомб», після закриття браузера.