Читати книгу - "Рік 1918, Київ"

При виході перейняв мене Палтов (віцеміністер закордонних справ). Дуже мною опікується, Тим разом говорив зі мною не по-російськи, а по-польськи. Типовий виплід "Юго-западного края". Палтов робить все: орґанізує пресові бюра, призначає архиєреїв, видумує новий однострій для армії. Крім того, безнастанно в розмовах з німцями. Коли в передпокою над сходами, де сидять Крига і Кочубей, гетьманські адютанти, — дзвонить телефон, дуже часто людина, з якою жадають розмови, є "ексцеленц фон Пальтов". Ніхто б не припускав, що цей веселий, метушливий чоловік з округлим обличчям і з "цвікером" на носі, має стільки енергії.

Був у Дорошенка. О. Шульгин (був. міністр Центральної Ради). Хоче їхати з дипльоматичною місією до невтральних країн. Не знає, як на це подивляться німці.

30-го травня.

Перейняв У. Т. А. (українська телєґр. агенція) від Дивіна. Вчора радився мене Міхновський. Йому робить Гетьман пропозицію вступити до нього на якусь досить неокреслену посаду дорадника. Вагається. Боїться, що це сінекура. Порадив йому, щоб сам усталив обсяг і зміст тої посади і щоб на це згодився Гетьман.

Святий Боже! Як всі мої земляки хочуть міністерських портфелів! Нині приходив до мене (від соц. — самостійників) Луценко. Просив переслати до Львова і Берліна їх меморандум про курс теперішньої політики уряду.

"Рабочая Жизнь" закидує "Новій Раді" зміну курсу "ес-ефського" Орґану, (соц. — федералісти), бо в ній видруковано мою статтю. Від Федорцева лист зі Львова. Тон мінорний. Пише: "про Вас також багато говорять, а іменно, що Ви є при Гетьмані; що Ви враз зі Скорописом брали участь в перевороті, що були на всіх тайних засіданнях; що Ви були на листі міністрів, але німці Вас скреслили", і т. п. Нісенітниці[1]!

Увечері в льожі в Опері. "Прекрасна Олена" Оффен-баха. На долі сиділи (німецький посол) Мумм зі своїми. Глядячи на заллятий електрикою партер, слухаючи ординарних дотепів безжурних блазнів на сцені, і порівнюючи все це з трагічною дійсністю, згадував "Останні роки Речі Посполитої" Костомарова, або Реймонта — "Рік 1793".

31 травня.

Увечері, в Українському Клюбі на Пушкинській. Вітання Кубанської делєґації, що прибула до гетьмана. Промови і пр. С. Шелухін оповідав про свої мирні переговори з большевиками. Яких прекрасних дипломатів мали ми за старої гетьманщини! І яка мізерія тепер. Демократи! Шелухіна люблю за його темперамент та інтеліґентне обличчя. Як правник — він хаотичний[2].

1 червня.

Біганина і авдієнції. Досі не зовсім розумію, чим міг збудити довіря Скоропадського. Посту, який мені дав (пресова служба), не шукав.

Хочу дати до друку відозву про автокефалію православної церкви української. В Клюбі "Родина" стрінув Когута, Біляча, Біського, Лоського, Суровцеву. Остання повідомила, що курієр до Львова їде щойно завтра. Загальний песимізм. Страйк в міністерствах[3]. Хоч особисто всі, здається, почувають себе добре. Не слідно почуття свідомости великої трагедії, яка розіграється на Україні.

М. ін. був свідком одної комічної сцени в був. царськім палаці, де тепер були міністерства. До мого шефа, віцеміністра внутрішніх справ, Вишневського, прийшов Світозар Драгоманов, щоби зголосити свою димісію (був урядовцем в однім міністерстві Центральної Ради), бо не хотів лишатися при "антиукраїнськім уряді гетьмана". При цій сцені Вишневський говорив по-українськи, а Драгоманов по-російськи. Аж я звернув йому увагу, що пан міністр говорить по-українськи.

2 червня.

Ввечері — в "Літературно-Артистичнім Клюбі". Трохи росіян, велика більшість жидів. І це має бути російська інтеліґенція у Києві! Моя душа втішилася. Коли так, то з нами ще не так зле. Росіяни замало мають власних сил, щоб тримати нас.

3 червня.

Австріяки, здається, добре провадять свою справу. Архикнязь Вільгельм єднає масу сторонників, має коло себе десять тисяч Болбочана і Натієва. Не думаю, щоб Австро-Угорщина зважилася чинно виступити з українськими плянами проти Німеччини, може єднає собі симпатії на всякий випадок… Архикнязя пізнав я так: вже після вибуху революції, коли я був у Льовві, я звернувся до січових стрільців, щоб уможливили мені передістатися на Україну до Києва. В наслідок цих заходів, дістав я власноручну картку від архикнязя з запросинами його відвідати. Він стояв тоді, з своєю, зложеною з галичан-українців, частиною в Кадлубинцях коло Тишків. З моєї подорожі до Києва тоді, вправді, нічого не вийшло. Але при тій нагоді я запізнався з Вільгемом — ерцгерцогом. Приняття було ласкаве, був у нього з нашим "фельдку-ратом", українцем Зофійовським. Довге тримбання степом вночі, під місяцем з нашим уланчиком, замість кучера. Потім — "унтерштанд зайнер Кайзерліхен Гогайт". Молодий чоловік, літ 24-ох. Типовий Габсбурґ. Уперта форма черепа. Елеґантні рухи. Страшна упертість, але, здається, слаба воля; яка дає впливати на себе. Щось з укрїнської вдачі. Не дурно його зацікавила наша нація. Це було в 1917 р. Тоді я йому привіз тайну постанову Берестейського миру про поділ Галичини — на українську і польську частину. Тішився, показував свої листи до і від ґр. Черніна (австр. — угор. міністра закордонних справ). Архикнязь провадив уже здавна свою проукраїнську політику. Застерігався, що про ніяку корону на Україні йому не сниться. Очевидно! Про такі речі говориться пост фактум, а перед тим — лиш думається. При вечері нам пригравала уланська орхестра — українські пісні — з кількох музик. Коли Архикнязь дав їм рукою знак відійти, відіграли ще на останок цісарський гимн "Ґотт ергальте". Цілі моєї подорожі мені тоді осягнути не удалося.

Про Вільгельма-архикнязя оповідали мені цікавий анекдот. Він дуже хотів познайомитися з Махном, але його — занадто льояльне — стрілецьке окруження відмовило його від того. Мовляв, чи ж випадає Габсбурґові бачитися і розмовляти з таким бандитом? Вільгельм відповів: "Шкода! остаточно, чи ж не були перші Габсбурґи такі самі, як ваш Махно"?

Лише діставшися знову до Києва, під час світової війни і революції, починаю розуміти ліпше історію давньої гетьманщини. Боротьба ґруп, партій, котерій, аґентур, держав, окремих особистостей і цілих концепцій історичних на цім маленькім куснику Божої землі, що зветься Україна. Те саме, що й тоді. Титанічні подриги, і…

О 8 год. на обіді у гетьмана. Наліво від нього сиділи майор Гаазе, один його лейтенант, Полтавець та інші. Направо — я, Палтов, ґен. Дашкевич-Горбацький та ін.[4]. Оповідав м. і. гетьман про те, що треба скорше провести закон про