Читати книгу - "Щоденники дракона"

Де рибалки ночували,

Там дракони посідали.

Тим драконам, як мені,

Вуха сохнуть від брехні!

Всі присутні приснули сміхом. Разом з усіма засміявся і Врем:

— Хоч вірте, хоч ні, а таки є на Асарху дракони! Тільки от мало хто їх бачив. Деякі хотіли шукати їх у глибині материка, але нічого з того не вийшло. Щоб перетнути гори треба хіба що мати крила. Ані дороги через них, ні стежечки хоч якої. Немає ні річок, ні ущелин. Самі стіни кам’яні без жодної шпариночки. Кажуть, що далі, як миль з десяток од берега пройти неможливо. А хто пробував шукати далі, то всі так і зникли без сліду.

— Слухай, а чи часто кораблі до Асарху плавають? — не витримав Лам. — І з якої гавані туди легше втрапити?

— Рибалять там багато суден. На мілинах, уздовж його берегів, риби завжди багато. І кораблі з усіх портів туди йдуть. Крім, може, тих, що на східному узбережжі Лону. Тим занадто далеко. Отже, як є бажання, йди до найближчого порту і питай, хто куди збирається. Там, не встигне корабель на розвантаження стати, а попередній вже вітрила підійма. А взагалі, скажу я вам, хто схоче, той завжди дорогу знайде!

— Ну, все, Ламе! Годі балачки слухати, вертаймо до нашого вогнища! Все одно ми збиралися у західні порти, до рибалок, то і йтимемо, як ішли раніш! — почав торсати друга Равеш.

— Дійсно, пішли!

Рав навіть здивувався. Чого б то ельф не став сперечатися?!

За вечерею вони розмовляли небагато. Равеш, як завжди, більше цікавився тим, що у нього на тарелі, а Лам про щось думав. Зате на ранок знялася суперечка. Ельф вже прагнув іти скоріше, а лінькуватіший гном стояв за їхню стару тактику: перехід в один, два дні й стоянка у затишному місці на днів два-три. Кінець-кінцем таки домовилися, що йтимуть, як раніше, але лишатимуться на стоянках не довше одного дня.

— Подумай лишень, усе життя ми мріяли побачити живого дракона. Ще з того часу, як вчилися у школі. Це бажання й штовхнуло нас на цю подорож, що не кінчається ось уже скоро двадцять років. Ми пройшли чи не весь старий континент, Лон, і ось уперше стріли того, хто на власні очі бачив дракона! Чи ж це не привід іти швидше? — продовжував умовляти друга Лам, збираючи рюкзак.

— Та йдемо вже, йдемо! — відповідав гном, посміхаючись у бороду. Скоро на березі озера лишився лише слід від кострища та викладені рядком каменюки, що ними було закріплено курінь.

Йшов уже сьомий день, як друзі покинули селище, схоже на багато інших, не позначених на мапі, що їх вони минали дорогою, забуваючи навіть спитати назву. Поки Лам прямував до наміченої стоянки, Рав відхилився від маршруту, щоб пополювати. Йому вдалося підстрелити козу і тепер, цілком вдоволений, він ішов на місце умовленої зустрічі з товаришем. То мав бути берег невеличкого озерця, яке утворювала річечка, позначена на мапі тоненькою ниточкою.

Як йому здавалося, він мав скоро спуститися з пагорбів, вийти на звивисте русло та йти ним ліворуч, десь із півкілометра, а там було б і озерце. Схили пагорбів були пологими, як і всюди в передгір’ях хребта Алрал, тому Равеш дуже здивувався, вийшовши раптом до крутояру, метрів п’ять чи й шість заввишки. Внизу, під самим урвищем, палало невеличке багаття і стояв тимчасовий вітяний курінь. У цих схожених уздовж і впоперек горах мандрівників було мало, тому гном зрадів, передчуваючи нове цікаве знайомство. Щось наче підказувало йому, що ця зустріч — не просто випадок. Він, маг від народження, як і всі мешканці Нілмар, знав, що не буває в житті випадків, які б не призвели до певних наслідків. Таким чином, кожна зустріч щось та віщує.

Спустившись, чи краще сказати, скотившись ухилом, утвореним на половину з глини, на половину з каменюк, пошепки лаючи Творця Всесвіту та його альтернативу — батька всієї нечисті, чухаючи синці та подряпини, він постав перед багаттям. Перше, що він розгледів, було гостре вістря стріли і не менш гострий погляд сіро-голубих ельфійських очей.

Та вигляд у нього був достатньо кумедним, аби викликати сміх і в куди менш смішливого створіння, ніж ельф, а тим більше — ельфійка. Так що замість огріли з червоним оперенням його привітав вибух веселого сміху.

— О боги! Всього лише дрібний гном, а шуму як од кількох ведмедів. Я вже була впевнена, що хтось надумав мною повечеряти, а тут на тобі — гном! — Відсміявшись, незнайомка порухом руки запросила Рава присісти на шмат деревини, що цілком міг правити за стілець, і назвала себе:

— Маарісаа! Народилась я на півночі, ближче до холодних морів, вже п’ять років, як скінчила школу і рушила в мандри. Ходжу, дивлюся на світ.

Гном встав і, зробивши кумедний реверанс, назвався:

— Равеш. Можеш казати просто — Рав. Родом зі сходу, майже сім тисяч миль звідси. Ми вже зо два десятки років мандруємо з моїм другом, Ламенілем. Також одразу після школи пішли. Воно, звісно, усі так роблять, тільки ми не збираємось повертатися. Принаймні найближчим часом. Зараз ми йдемо на захід, до океану. А куди ти збираєшся прямувати?

— Я теж до океану. Тільки планую вийти на південно-західне узбережжя. Там є порт Граамель. Звідти хочу з рибалками податися до Асарху. Дуже цікаво про нього розповідають: цілий материк, а пройти по ньому неможливо. Хіба таке може бути? Не вірю! Я навмисно кілька років вчилася підніматися на скелі. А чого це ти раптом смієшся?

— Пробач, я не навмисно! Це, мабуть, нервове. Справа в тому, що ми із Ламом теж зібралися туди плисти. Дуже нас казки про драконів цікавлять. А на Асарху вони, здається, й насправді є! От би побачити! Ото, думаю, краса!

— Я ці казки, звісно, теж чула. Тільки не вірю в них. Були б на світі дракони, то й над нами літали б! А хто їх де бачив?

— Вір, не вір, а подивитися самому краще, ніж слухати чиїсь теревені. Та й поплавати океаном на справжньому кораблі теж хочеться.

Маарісаа тим часом налила у два кухлі солодкого, духмяного чаю, подала гостеві зі шматком хлібного коржа. Рав мимохіть відзначив, що дівчина добре дбала про запас — навіть мала два кухлі. Пригостивши гнома, й собі почала пити дрібними ковтками, дивлячись на вугілля.

Допивши чай, Равеш подякував ельфійці.