Читати книгу - "Роки боротьби 1917-1922 рр. на Єлисаветчині. Український погляд. 1917-1918 рр. Початок революційної стихії. Книга перша"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Крім українських національних громад, активністю вирізнялися польські та єврейські організації. Зокрема, Єлисаветградська єврейська община, яка навіть в умовах жорстокого тиску та обмежень зажди була активною та дієвою, після Лютневої революції розгорнула бурхливу діяльність. Матеріали газети «Голос Юга» (березень-грудень 1917 р.) дозволяють поспостерігати за активністю єврейської громади. З весни 1917 р. у місті утворюються Єврейське товариство ремісничої праці, товариство ревнителів єврейської культури, літератури, єврейських древностей та музики; організація юнкерів-євреїв, студентський сіоністський гурток «Геховер». Пожвавлюється культурне життя єврейської спільноти: починають діяти гурток єврейського драматичного мистецтва, зібрання любителів єврейської мови «Тарбус». Створюється спортивний єврейський клуб «Маккабі». Починає виходити часопис «Новий Ізраїль» [8].
Навесні та влітку 1917 р. Єлисаветград переживає період активізації політичного життя. Це була доба мітингів та політичних дискусій. Місцева преса друкували матеріали про ті події українською, єврейською, російською мовами.
В червні на майданах населених пунктів краю відбуваються всенародні читання першого Універсалу Центральної Ради (автор — уродженець Єлисаветграда — заступник голови ЦР, голова Генерального секретаріату Володимир Винниченко), котрий проголосив автономію України. У повітовому центрі діяли українські бібліотеки, влаштовувалися концерти, спектаклі. «Аматорами-українцями була поставлена вистава для вояків, що видужують, на користь ради робітничих і солдатських депутатів та робітничого українського клубу», — писав «Голос Юга».
В липні 1917 р. Єлисаветград відвідала «бабця революції» Катерина Брешковська, яка закликала підтримати Тимчасовий уряд, йти на фронт і перемогою над ворогом закріпити свободу [8, с. 208].
У серпні 1917 р. після оприлюднення «Тимчасової Інструкції Тимчасового Уряду Генеральному Секретаріату» особливої гостроти набуло питання про підпорядкування Херсонської губернії (Єлисаветградського та Олександрійського повітів) Петрограду (владі Тимчасового уряду) або Києву (Центральній Раді). Українська громада повіту визнавала владу Центральної Ради, проросійська міська дума Єлисаветграда висловила підтримку Тимчасовому уряду.
Вплив більшовиків на революційні процеси на теренах краю був незначним. У передмові до згадуваної книжки «Годы борьбы...» про це сказано відверто: «...В отношении своей политической активности тогдашний Елисаветград... был погружен в глубокую политическую спячку». «Елисаветградский пролетариат, особенно в самой своей многочисленной части — эльвортовской — оставлял желать много лучшего и отрадного в отношении своей политической сознательности и революционности» [5].
Цікавий спогад залишив більшовик Трифон Гуляницький, який у 1917 р. працював на заводі Ельворті. Він згадував, що багато робітників заводу Ельворті були селянами-куркулями, які тримали батраків у своїх господарствах [7]. Крім того, робітники найбільшого в Єлисаветграді заводу Ельворті не розуміли, для чого проганяти буржуїв, які дають роботу і платять гарну зарплату [7]. Тому соціальна база антибільшовицького руху на Кіровоградщині була вельми потужною. «Єлисаветградський пролетаріат (особливо ельвортінський, найбільше підприємство дореволюційного Єлисавета — прим. авт.) перешкоджав переростанню буржуазної революції в соціалістичну», — подібним чином оцінили настрої робітництва місцеві більшовики [5]. Сучасник тих подій Ф. Нікітін також згадував, що прихильників петроградської революції тут «було дуже мало». Отже, робітники і селяни не підтримували «робітничо-селянську владу».
Враховуючи неспроможність місцевих більшовиків конкурувати з іншими політичними силами, до міста на Інгулі направили підтримку. Лідер місцевих більшовиків Трифон Гуляницький згадував, що на початку вересня 1917 року для підтримки більшовицького впливу в Єлисаветі з Петрограда прибули Закс та Гомберг, і організаційна робота закипіла. 17 вересня ними була створена Єлисаветградська організація РСДРП (б). Її першим головою було обрано «товариша з Петрограда» Закса. Перебував він у Єлисаветграді до грудня 1917 року [5].
Відомий краєзнавець Володимир Босько, аналізуючи зміст доволі правдивих більшовицьких спогадів, зібраних у книжці «Годы борьбы», пише: «Особливий інтерес викликає глава „Создание самостоятельной большевистской организации“. Попри те, що уродженці Єлисаветградщини Зінов'єв і Троцький після Лютневої революції 1917 року почали активну підготовку соціалістичної революції у столиці Російської імперії, у їхньому рідному місті революційною ситуацією і не пахло» [2]. Проте чимало наших земляків-прихильників більшовицької революції активно діяли в Петрограді. Зокрема, Лейба Бронштейн (Лев Троцький), Григорій Апфельбаум (Зінов'єв), брати Гомберги, Віктор Таратута, Олена Розмирович, Григорій Мельничанський.
7 листопада 1917 р. у Петрограді відбувся більшовицький переворот за активної участі наших земляків. А Лев Троцький взагалі був головним організатором більшовицького перевороту, який збігся з його днем народження! Отже, Володимир Босько мав рацію, коли висловив думку про те, що ідеологами, організаторами, фінансистами та учасниками Жовтневого перевороту в Росії стали уродженці нашого краю! Один із його численних матеріалів на цю тему має назву «Експорт більшовицької революції: з Єлисаветграда в Петроград і в зворотньому напрямку...»! [2]. Саме так, бо якщо в Петрограді прихильників більшовизму для державного перевороту було достатньо, то в Єлисаветграді ситуація була зовсім іншою.
Більшим авторитетом у населення тоді користувалися наші земляки-прихильники УНР, впливові діячі Української революції: перші прем'єр-міністри УНР Володимир Винниченко та Всеволод Голубович, член Центральної Ради, відомий теоретик та практик кооперативного руху Микола Левитський (почесний член Єлисаветградського комітету Української партії соціалістів-революціонерів) закликав:
«Дорогі брати мої! Інакше не можу вас звати, як брати, бо вас же тут у повіті 74%, а поруч — в Олександрійському — аж 88 %. Це наша земля, тут на кожен вершок по відру крові нашої вилито, то чия ж це земля? Царі розкрали і пороздавали нашу землю... а тепер вона до нас вернулася.
Центральна Рада складається виключно з соціалістів усієї України. Вона діє лише в інтересах трудового народу, бо сама цілком складається з його представників... буржуазія нам чужа.
Не можна навіть думки допустити, що Єлисаветградський повіт не визнає України. Хто ж нами буде правити? Якийсь там Родзянко?» [8].
21 листопада 1917 р. Центральна Рада оприлюднила текст III Універсалу, автором якого був В. Винниченко, яким було проголошено УНР, а Херсонська губернія, до складу якої входили Єлисаветградський та Олександрійський повіти увійшли до складу УНР.
А от більшовикам не вдалося встановити свою владу в Єлисаветі. Рішення про підтримку перевороту в Петрограді не здобуло більшості. Не переконав земляків навіть ораторський талант Григорія Зінов'єва, який прибув до рідного міста 21 листопада 1917 року і виступав
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Роки боротьби 1917-1922 рр. на Єлисаветчині. Український погляд. 1917-1918 рр. Початок революційної стихії. Книга перша», після закриття браузера.