Читати книгу - "Найближчий (ЛП)"

— Тіме?

— Слухаю.

— У задньому дворі пес, він скаженіє. Що мені краще зробити?

Дрони ще не встигли просканувати задній двір.

— Якщо думаєш, що зможеш заспокоїти його, не впускаючи в будинок, то це було б краще, ніж дати йому розрицькати газон.

— Добре.

Кейт пішла за новим маршрутом, дотримуючись схеми, перетнула пральню і зупинилася перед задніми дверима. Щоб відчинити двері зсередини, не потрібно було ключа; вона відкинула защіпку і стала так, щоб заблокувати своїм тілом отвір, коли виходитиме.

Це був золотистий ретривер, що зростом сягав їй до пояса. Він голосно гавкав, проте не нападав. Коли вона вийшла, зачинивши за собою двері, пес почав бігати колами і жалібно скавуліти.

Кейт присіла, поклала блокнот на землю і простягла руки.

— Шшш… Ну ж бо, ходи сюди. Все гаразд!

Пес підійшов до неї, метляючи хвостом і заходячись від гавкоту.

— Все добре!

Кейт повторювала вмовляння спокійним голосом. На псові був нашийник; вона почувалася майже впевненою — якщо зможе вхопитися за нашийник, то зможе заспокоїти тварину.

— Ходи сюди!

Вона зняла з себе рукавички й шапочку і увібгала їх під костюм на грудях, сподіваючись, що так виглядатиме більш схожою на людину.

Пес підійшов зовсім близько і притиснувся головою до її боку, не перестаючи скавуліти.

— Шшш…

Вона погладила йому голову і вхопила рукою нашийник. Якусь хвилину він ще боровся, але відтак здався і сів, поклавши голову їй на коліна.

Спершу Кейт збиралася зателефонувати в місцевий притулок для тварин, але тепер у неї з’явилася інша ідея.

— Тіме?

— Так.

— Запитай Дайян Ґраймс — чи не хотіла б вона взяти пса на якийсь час?

— Буде зроблено.

Кейт роззирнулася подвір'ям; там була гойдалка, наземний басейн, а далі — справжній ліс фіґових дерев, схожий на зачарований гай із якоїсь казки. Дівчатка мали б почуватися тут як в раю.

Вона потиху заплакала. Пес зробив спробу вирватися, потім передумав і заповзявся стрибати, облизуючи їй обличчя. Кейт міцніше взялась за нашийник і відтягла його назад, відтак запанувала над собою.

Озвався Тім:

— Так, вона згодна взяти пса. Проведи його через бічну хвіртку, що праворуч від тебе, бетонною стежкою. Це завдасть найменше шкоди.

Не встигла Кейт заїхати на під'їзну доріжку, як почула сповнене ентузіазму волання Рези:

— Подивіться, хто вдома! Подивіться, хто вдома! Подивіться. Хто. Вдома!

Перш ніж вона відчинила двері автомобіля, Реза вийшов на ґанок з Майклом; малий дивився на неї, і його личком блукала непевна, нерішуча посмішка.

— Скажи-но khosh amadi, maamaan! — тлумачив Реза малому. — Ласкаво просимо до нашого дому.

Кейт сказала:

— От зараз ти був просто-таки саркастичний.

Реза усміхнувся ще ширше.

— Пробач.

Кейт поцілувала його, тоді взяла Майкла на руки; малий на радощах замахав рученятами, сяйливо заусміхався до неї і залепетав.

— Дехто все ще мене цінує.

Кейт тричі розцілувала сина у щічки, щосили додаючи поцілункам дзвінкості, і Реза притримав для неї двері, поки вона заходила в дім. Реза запитав:

— Хочеш, я трохи побуду з ним, щоб ти розслабилася?

— Ні, я не стомилася.

— Добре, тоді я почну готувати.

Кейт сиділа на кухні, вдивляючись у Майклове личко, захоплена його «відповідями» на її монолог, що всуціль складався з улесливих риторичних запитань.

— А хто в нас тут найкрасивіший хлопчик? Ану, здогадайтеся, хто це?

Іноді її слова, здавалося, втішали малого, а іноді він супив брівки в сум’ятті. Але в ті хвилини, коли він був задоволений, споглядання його було схоже на гойдання хвилями теплого, спокійного басейну — а на фоні пахощів від смаження трав і звуків ніжного шкварчання олії вона відчувала, наче перенеслася в якийсь потойбічний рай, настільки ж далекий від того місця, яке вона щойно покинула, наскільки реальне життя далеке від сну.

Через деякий час Майкл заплющив оченята, але Кейт дозволила йому спати в себе на руках, аж поки не зготувалася вечеря; лише тоді вона поклала його у ліжечко і приєдналася до Рези, щоб поїсти разом.

— Я радий, що ти змогла повернутися додому, перш ніж він заснув, — озвався Реза. — Як справи взагалі, все затихло?

— Так, хоча і не в хорошому сенсі. Ми ще не знайшли тієї жінки, що пропала.

Кейт не хотілося ані говорити, ані навіть думати про цю справу наступних дванадцять годин, якщо б їй це вдалося.

— Як сьогодні велося малюку? — запитала вона.

— Був життєрадісний як ніколи. Я думаю, він встигне пристарати собі кілька серйозних зубів, перш ніж завдасть собі труду повередувати.

— Не уявляю, звідки в нього береться така незворушність, — подивувалася Кейт.

Реза спохмурнів.

— Але ж для цього є лише одна можливість, хіба ні?

Кейт витерла тарілку останнім шматочком хліба й відкинулася на спинку стільця.

— Було дуже смачно. Дякую.

— Noosheh jaan. — Реза підвівся, взяв її тарілку, нахилився й поцілував її в чоло. — Я маю попрохати тебе про велику послугу.

— Кажи.

— Ти не проти, якщо я сьогодні відвідаю батька?

— Звісно ж, ні. — Насправді Кейт сподівалася, що зможе заснути біля нього на дивані під перегляд чогось вельми легковажного і розважального, але Реза останніх шість днів постійно займався домом і цілих два тижні не бачив свого батька. — Коли закінчуються години відвідування?

— О дев’ятій.

Кейт глянула на годинник.