Читати книгу - "Айвенго (укр)"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Утім, і Ротервуд був захищений від ворогів. У ті непевні часи жоден маєток не міг обійтися без укріплень, інакше його негайно було б розграбовано і спалено. Навколо всієї садиби тягнувся глибокий рів, наповнений водою із сусідньої річки. По обидва його боки проходив подвійний частокіл із загострених колод. Із західного боку в зовнішній огорожі була брама; підйомний міст вів від неї до брами внутрішньої огорожі. Особливі виступи з боків брам давали змогу захисникам обстрілювати супротивника перехресним вогнем із луків та пращ.
Зупинившися перед брамою, тамплієр голосно й нетерпляче засурмив у ріг. Треба було квапитись, бо дощ, що так довго збирався, полив у цю мить як із відра.
РОЗДІЛ ІI
У просторому, але низенькому залі, на великому дубовому столі наготовлена була вечірня трапеза Седрика Сакса. Вся обстановка залу відрізнялася суворою саксонською простотою, якою пишався Седрик. На одному з двох крісел, призначених для господаря і господині, сидів зараз Седрик, нетерпляче очікуючи вечері.
По обличчю Седрика було видно, що він людина прямодушна, нетерпляча і запальна. Середній на зріст, з широкими плечима та довгими руками, він відрізнявся міцною статурою. Широке лице з великими блакитними очима дихало сміливістю і прямотою. У його очах блищали гордість і постійна сторожкість, бо ця людина змушена була все життя захищати свої права.
Седрик був у поганому настрої. Леді Ровена, котра їздила на вечірню до якоїсь віддаленої церкви, щойно повернулась додому і забарилась, змінюючи промоклий під дощем одяг. Про Гурта не було ні слуху ні духу. У той тривожний час можна було побоюватись, що стадо затрималось через зустріч з розбійниками чи його захопив якийсь сусідній барон, настільки впевнений у своїй силі, щоб зазіхнути на чужу власність. А оскільки основною частиною багатств саксонських поміщиків були саме численні стада свиней, то Седрик мав вагомі причини для занепокоєння. До того ж наш саксонський тан[8] сумував за улюбленим блазнем Вамбою, що своїми жартами приправляв вечірню трапезу і надавав особливого смаку вину та елю[9].
Раптом почувся голосний звук рога.
— Гей, слуги, ідіть-но до брами! — наказав Седрик. — Довідайтесь, що за звістки приніс нам цей ріг. Побачимо, які безчинства та крадіжки вчинено в моїх володіннях.
Хвилини за три слуга, який повернувся, доповів, що пріор Еймер з абатства Жорво і добрий лицар Бріан де Буагільбер, командор доблесного й високоповажного ордену тамплієрів, з невеликим почтом просять виявити щодо них гостинність і дати пристановище на шляху до місця турніру, призначеного неподалік від Ашбі де ла Зуш на післязавтра.
— Еймер? Пріор Еймер? І Бріан де Буагільбер? Здається, він щойно прибув із Палестини, — пробурмотів Седрик. — Обидва нормани… Але байдуже, нормани вони чи сакси. Ротервуд не може відмовити їм у гостинності. Іди, Гундиберте, — додав він, звертаючись до дворецького, що стояв за його кріслом із білим жезлом в руці. — Візьми із собою півдюжини слуг і проведи приїжджих до приміщення для гостей. Подбай про їхніх коней і мулів та дивись, аби нікому з почту нічого не бракувало. Дай їм переодягтись, якщо побажають, запали вогонь, подай води для обмивання, піднеси вина й елю. Кухарям скажи, щоб швидше додали що-небудь до нашої вечері, і накажи подавати на стіл, як тільки гості будуть готові. Дивись, щоб усе було як слід: нехай ці гордії не кажуть потім, що грубіян Сакс показав себе жалюгідним скнарою.
Дворецький і кілька слуг пішли виконувати накази господаря, а Седрик наказав Ельгіті, служниці леді Ровени, повідомити свою пані, що вона може вийти до столу, тільки якщо на це буде її особливе бажання.
— Сьогодні в неї буде особливе бажання, — відповіла Ельгіта. — Останні новини з Палестини їй завжди цікаво послухати.
Седрик метнув на жваву служницю гнівний погляд. Однак леді Ровена й усі, хто їй прислужував, мали особливі привілеї і були захищені від його гніву. Він сказав тільки:
— Припни язика! Іди передай твоїй пані моє доручення, і нехай вона чинить, як їй завгодно. Принаймні тут онучка короля Альфреда може відчувати себе королевою.
Ельгіта пішла із залу.
— Палестина! — мовив Сакс. — Палестина… Скільки ушей жадібно прислухається до байок, що приносять з цієї фатальної країни розпусні хрестоносці й лицемірні пілігрими. І я б міг запитати, і я б міг довідатись і з завмираючим серцем слухати казки, які розповідають ці хитрі блукачі, користуючись нашою гостинністю… Але ні, син, що мене ослухався, — не син мені, і мене не обходить його доля…
Насупивши брови, він опустив очі і хвилину сидів так. Коли ж знову підвів погляд, стулчасті двері у протилежному кінці залу розчинилися навстіж, і, слідом за дворецьким із жезлом та чотирма слугами з палаючими смолоскипами, пізні гості ввійшли до залу.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Айвенго (укр)», після закриття браузера.