Читати книгу - "Дванадцять оповідань"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Це не ваша справа, Охасі. Розраховувати — моє діло, — роздільно й суворо говорив Тарп. — Цю цифру маю знати тільки я — і більше ніхто. Досить про це. Я вірю вам, Охасі. Панове, — звернувся він до помічників, — прошу до експериментальної лабораторії. Я хочу зробити маленький дослід. Грехем, візьміть кроля. Бінч, приготуйте хронометри й генератор. Охасі, вам доведеться взяти звідси десять грамів важкої води. Так?
— Стільки води?
— Так, ми можемо тепер не жаліти, що витрачаємо її. Грехем, Бінч! А, вони вже пішли?.. Добре… Зараз ідемо й ми.
Професор Тарп підійшов до апарата.
— Працює… І непогано працює… А все ж таки мені не вистачає грошей. Цю модель треба було б зробити значно більшу, Охасі. Ну, та нічого, зате я ні від кого не залежу. Мене ніхто не контролює, гм, я нікому не дозволю цього, ось що…
Охасі уважно дивився просто в обличчя професорові. Перечекавши паузу, він обережно заговорив своїм звичним тихим голосом:
— Але, пане професоре, з грошима можна було б поставити справу значно ширше…
— Я знаю це, — відповів Тарп.
Голос Охасі став ще ласкавішим:
— І головне, вас ніхто ні до чого не зобов’язував би, так само, як і тепер… Адже хіба вам завадило б, пане професоре, якби ще хтось працював з вашим апаратом?..
Тарп знов підозріло подивився на Охасі:
— Що ви хочете сказати?..
Тепер Охасі вже не говорив; слова, немов солодкий мед, виходили з його рота улесливим співом:
— Припустімо… тільки припустімо, нічого більше, пане професоре, що якась організація… чи держава, скажімо… адже ж це лише припущення… якась держава запропонувала б вам добру суму грошей лише за те, щоб ви дали їй розрахунки й рисунки вашого нового апарата… І навіть зобов’язалася б про всі свої роботи з тим апаратом повідомляти вас… ваше ім’я так само було б над усіма роботами… що відповіли б ви на це, пане професоре?
Тарп стукнув кулаком по столу. Голос його гримів, які грім:
— Я вигнав би з свого кабінета людину, що насмілилася б натякнути мені на таку пропозицію! Я викинув би її через вікно, Охасі! Слухайте, хіба ви не розумієте, що мій апарат використали б насамперед для воєнних потреб?.. Я не хочу цього. Досить балачок, Охасі! В нас мало часу. Я йду до лабораторії. Беріть важку воду й поспішайте туди.
Роздратовано посапуючи, Тарп вийшов. Охасі злісно подивився йому вслід. Бліде його обличчя було скривлене, він ледве чутно мурмотів:
— Так… я вважав, старий, що ти зберіг ще хоч частинку глузду… гаразд, я помилявся… що ж, у нас залишається інший шлях… гаразд!..
III
Чи не помилявся професор Тарп, гадаючи, що про його винахід мало хто знає? Адже його апарат дійсно робив нову еру в добуванні важкої води. Справді, досить було поставити цей апарат десь у міському водопроводі так, щоб крізь нього проходила вся вода, яку споживає місто, — скільки важкої води на добу відокремив би тоді апарат Тарпа від звичайної?..
Але професор Тарп не задумувався над цим. Він остаточно захопився роботою. Дві доби він з помічниками не виходив з лабораторії. І, коли закінчувалася третя доба, блідий від утоми професор вирішив відпочити. Він записав дані останнього досліду, попрощався з помічниками — і вони розійшлися по своїх кімнатах у будинку професора Тарпа.
Дивно, але професорові довго не щастило заснути. Його думки були прикуті до дослідів. Та врешті втома взяла своє. Тарп заснув.
В його спальні було зовсім тихо й темно, Чути було лише, як важко дихав професор, щось мурмотячи про себе. А на стільці, на своїй подушці, спав улюблений професорів кіт Том. Бліді сріблясті промені місяця ледве помітно пробивалися крізь завіси вікна.
І раптом кіт підняв голову й заворушив вусами. Що трапилося?
По спальні наче прошмигнула якась безшумна спритна тінь. Легким рухом ця тінь майнула повз ліжко, де спав Тарп, на одну лише мить затрималася біля маленького столика, що стояв поруч ліжка, — і зникла. Це трапилося так швидко, що навіть кіт Том не встиг нічого побачити.
Він поворушив вусами, лінькувато випростався, м’яко зскочив з своєї подушки, підійшов до ліжка і ласкаво потерся головою об професорову руку, яка звисала з ліжка. Цього було досить, щоб професор прокинувся:
— Хто це? Том, це ти?.. Безжалісна тварино, будити мене, коли я такий втомлений!.. Чого тобі?
Том вигинався, муркотів; шорстким язиком він облизував руку Тарпа.
— Е, тебе, значить, спрага мучить? Пити схотів? Гаразд, зараз дам.
Професор протяг руку до свого нічного столика, на який завжди ставляв, за давньою звичкою, склянку з водою, лягаючи спати. Склянка була тут. Він налив води із склянки на блюдечко і дав Томові:
— На, пий. І будь ласка, дай мені спати.
Кіт замуркотів задоволено й почав хлептати воду.
Але майже тієї самої секунди він скорчився, зойкнув — і важко впав на килим. Лапи його витяглися, шерсть настовбурчилася. Він не рухався. Професор похолонув. Тремтячими пальцями він увімкнув світло:
— Том, що таке? Що з тобою?.. Він мертвий! Він скрутився кільцем, як учорашній кроль, якому дали випити важкої води… мертвої води…
Професор зскочив з ліжка і прожогом кинувся до кімнати Грехема, найближчої з усіх. Стоячи перед дверима, він крикнув:
— Грехем! Грехем!
Напівсонний голос Грехема відповів йому:
— Алло, професоре, що трапилося?
Через півхвилини професор дивився, як Грехем уважно оглядав мертвого Тома. Нарешті, Грехем підняв голову:
— Професоре, може, я помиляюся, але мені здається, що це вплив мертвої води. Треба негайно проаналізувати цю воду, що залишилася у вас у склянці. Ви можете зараз піти до лабораторії?
Тарп ішов слідом за Грехемом, шепочучи:
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дванадцять оповідань», після закриття браузера.