Читати книгу - "Дванадцять оповідань"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А чому ви називаєте цю воду ще й мертвою?..
Бінч розкрив був рота, щоб відповісти, але владний голос професора Тарпа спинив його.
— Стоп! Грехем, Бінч, — прошу негайно за мною, до лабораторії. Досить розмов! В мене виникла цікава думка. Треба її негайно перевірити. А вам, панове репортери, все, що треба, скаже мій третій помічник, містер Охасі.
Тарп вийшов. Грехем і Бінч поспішали за ним. Охасі, маленький стрункий японець, з вузькими очами за великими круглими окулярами, видимо, незадоволений з того, що йому доводиться витрачати час на балачки, поспішав закінчити розмову:
— Щодо назви «мертва вода», — швидко говорив він, — то це сталося ось чому. Ми пробували бризкати такою водою зерна. І ті зерна відразу робилися мертвими, вони не зростали потім. Ми побризкали такою водою комах, — і комахи відразу вмерли. Ми побризкали кроля — і він умер так само, як і інший кроль, якому ми дали випити важкої води. Ми назвали цю воду мертвою, бо вона вбиває все.
— Отрута?..
— Ні, цього ми не знаємо. Вірніше, це щось більше, ніж отрута. Бо отрута впливає, лише потрапивши до шлунку або в кров. А ця мертва вода, вбиває навіть тільки торкнувшись живої істоти.
— І апарат професора Тарпа?..
— Про апарат нічого не можу сказати. Він лише конструюється. Пробачте, панове, мені треба йти. На мене чекає робота.
II
Загалом беручи, професор Тарп з допомогою своїх помічників розповів репортерам усе цілком правильно. І не його провина, що репортери залишилися незадоволені, бо, найголовніше, їм хотілося довідатися про новий апарат професора Тарпа. Але говорити про цей апарат було ще рано. Його модель тільки встановили в лабораторії, апарат був ще не випробуваний.
Минув усього тиждень — і становище різко змінилося. Щоправда, тепер професора Тарпа не оточували незнайки-репортери, його ніщо не дратувало. Та, проте, він не був би ніколи таким веселим і говірким, якби не закінчення роботи з моделлю апарата. Апарат працював. Апарат, щоб здобувати важку воду в необмеженій кількості — був готовий.
Професор Тарп сидів у кутку лабораторії, у своєму улюбленому кріслі. Погладжуючи свою сиву бороду, він роздільно говорив:
— Так! Це справжня перемога! Друзі мої, апарат працює. Ось вона, важка вода, збирається краплина за краплиною. Але повернімо цю ручку, збільшимо загальний потік води, що проходить крізь апарат. Отак, — і важка вода відокремлюється вже не краплинами, а суцільним струменем. Перемога! Друзі мої, вітаю вас!
Помічники професора уважно слухали його: Грехем, — стоячи біля апарата, немов готовий захищати його від когось; Бінч, — не відриваючи очей від великої пляшки, де збиралася важка вода; Охасі, — нервово потираючи сухі пальці своїх маленьких рук.
Перший відповів Професорові Грехем:
— І нам уже не треба випаровувати тонни води, щоб дістати частку грама важкої води…
— Надзвичайно, пане професоре, — відгукнувся Бінч. — Це, на мою думку, геніальний винахід.
— Прийміть і моє шанування, пане професоре, — тихим приємним голосом додав Охасі. — Я захоплений вашим новим апаратом…
Професор Тарп задоволено усміхнувся:
— Так, так, мої друзі, я дуже радий. Тепер наука піде іншими шляхами. Ми не шкодуватимемо важкої води для досліджень. Грехем!
— Слухаю, пане професоре.
— А чи пам’ятаєте ви, як саме ми починали? Тоді, коли вирішили, що важка вода є в звичайній? І тоді почали випаровувати воду, вважаючи, що важка вода залишиться і буде випаровуватися останньою?.. Га?
Грехем замислився. Замість нього відповів Бінч.
— Так, пане професоре. І ми випарували близько двох тонн води. А внаслідок цієї гігантської роботи дістали…
— Всього три чверті грама важкої води, — засміявся Охасі.
Тарп розгладив свою бороду:
— Ну, досить згадок. Ха-ха-ха, з двох тонн — три чверті грама, ха-ха!.. Ох, і робота була… Але — я сказав, що досить згадувати. Хто це знов згадує про минуле? Досить, я кажу! Ха-ха, з двох тонн — три чверті грама!.. Га?.. Ну, до роботи! Охасі, прошу вас виміряти кількість важкої води за хвилину. Цікаво знати точно, скільки ми її відокремлюємо…
Він примружив очі, замислившись. Грехем уважно подивився на Охасі, що старанно записував у свою записну книжку якісь замітки, і пошепки сказав Бінчеві:
— Бінч, між нами кажучи, чи не здається вам, що цей японець бере занадто багато участі в роботі з новим апаратом?.. Якось мені це не подобається…
— Тихше, Грехем, — так само тихо відповів Бінч. — Я помічаю це сам. Охасі надто влізав в довір’я до професора…
— Так, так, Охасі, добре, — пролунав знов голос Тарпа. — Отже, ми відокремлюємо всю чисто важку воду від звичайної. Дякую, Охасі, досить. Тепер все дуже просто. Ніякої мороки. Трубка з водопровода веде всю його воду до мого нового апарата, вода проходить крізь апарат і ллється собі далі. Вона нічим не змінилася. Але апарат устиг відібрати від неї всю важку воду. І ми маємо таким способом…
— Літр важкої води на годину, — додав Охасі.
— Правильно, — відповів професор, переможно поглядаючи на помічників, — правильно. І це дуже просто. Електричний струм потрібної мені частоти відхиляє молекули важкої води вбік. Так?
Охасі трохи нахилив голову:
— Адже все вирішує частота струму, пане професоре. Якщо більше, ніж вісім тисяч періодів на секунду…
Він не закінчив і ледве стримався, щоб не прикусити собі губу. Але Тарп уже підозріло дивився на нього:
— Звідки у вас ці цифри, Охасі? Адже я про них нічого не говорив.
Проте, Охасі вже схаменувся:
— Пане професоре, я тільки
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дванадцять оповідань», після закриття браузера.