Читати книгу - "Фарс-мажор"

заявами лізти на роги не слід, тут треба все до пуття виважити. Хтозна, як воно все там повернеться. Про всяк випадок накидав вірша для виступу, без зайвої політичної орієнтації, так щоб і вовки були ситі, і вівці цілі: О люди, люди, небораки, Куди ви ділися, дурні? Куди сховалися, мов раки, Куди залізли вдалині? Чи чуєте поета голос, Що лине з пойми Ірпеня? Його нещасного, мов колос, Додолу гне рутина дня. Та він незламний, відчайдушний, За правду може й в пику дати, Коли якийсь митець дворушний Захоче Спілку розпродати. Йому начхати на посади, Йому про красне слово дбать, Дослухайтесь його поради: Плекайте в серці благодать!

26 лютого, четвер

Подзвонила Мотря, спитала, що таке дефлорація.

Сказав, що це перший крок дівчини у доросле життя і серце саме підкаже, коли цей крок зробити. Дослухайся до свого серця, доню, але не поспішай із невиваженими рішеннями.

– А-а, так це, виходить, втрата дівчиною цноти! Так би просто й казав. А я думала, що це зривання перших весняних квітів.

– В якомусь сенсі, так воно і є, – промимрив я. – А що, в тебе вже хтось є?

– Та ні, батьку, просто тут чогось мої дівчата про таке говорили. Тепер я в курсі, дякую.

Мотрю я привчив за порадою чи поясненнями завжди звертатися до батьків, а не шукати відповідей невідомо у кого. Хто, як не батьки, зможуть щиро і терпляче відповісти на непрості запитання сучасного життя? І приємно, що Мотря не забуває батьківських настанов.

27 лютого, п'ятниця

Телеграма! Від Наталі Околітенко! Особисто мені!

«ШАНОВНИЙ КОЛЕГО

19 ЛЮТОГО 2004 ЗА РІШЕННЯМ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ КИЄВА НАБУЛО ЧИННОСТІ РІШЕННЯ СВЯТОШИНСЬКОГО РАЙСУДУ КИЄВА ВІД 11 ГРУДНЯ 2003 ЗГІДНО ЯКИМ ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НСПУ 29 ЖОВТНЯ 2003 ВИЗНАНО ЛЕГІТИМНИМИ ПОВНОПРАВНИМ ГОЛОВОЮ НСПУ ВИЗНАНО НАТАЛЮ ОКОЛІТЕНКО ГЕНПРОКУРАТУРА РОЗГЛЯДАЄ ПОДАННЯ ПРО ФІНАНСОВІ ПОРУШЕННЯ КОЛИШНЬОГО КЕРІВНИЦТВА НСПУ НА ЧАСІ АУДИТ НСПУ У ЗВ'ЯЗКУ З ЦИМ З'ЇЗД НСПУ 28 ЛЮТОГО 2004 НЕ ВІДБУДЕТЬСЯ ПРАВЛІННЯ НСПУ=ГОЛОВА ПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СПІЛКИ ПИСЬМЕННИКІВ УКРАЇНИ Н І ОКОЛІТЕНКО»

Виходить, Околітенко і справді голова і робить ставку й на мене. Що ж, приємно, слід визнати. Однак треба подзвонити всім, узнати, яка там розстановка сил склалася. Щоб не пошитися в дурні. Ну і діяти відповідно. Моє кредо просте – не лізти поперед батька в пекло. Згідно з українською традицією. Бо я українець, і таке щастя випадає тільки раз за життя.

Господи, ну чому весь час у житті доводиться робити вибір? Ну невже не можна спокійнісінько сидіти в своїй хаті і творити на радість вдячним читачам? Адже ж поезія не терпить метушні. Я ж нікого не чіпаю, чому треба обов'язково втягувати мене в якісь кололітературні інтриги?

Обдзвонив письменницьку братію, розпитав, що там і до чого, що показує барометр громадської думки. Всі сказали, що ні банана в Околітенко не вийде, що всіх обурила її розкольницька діяльність і очевидне покровительство з боку влади, що хоче нашу Спілку зробити своїм штабом наступних виборів, а потім і продати якійсь сумнівній структурі. Що письменники завтра дадуть рішучий бій усім зазіханням на позачерговому з'їзді Спілки письменників.

Ну, тоді я – як усі. Слід іти на з'їзд, і треба виступити на ньому. Щоб і наше небайдуже приірпінське слово зазвучало, мов криця в бою.

28 лютого, субота

Мій виступ на Четвертому позачерговому з'їзді Спілки письменників України:

«Шановні побратими, українці, земляки!

Мій виступ не був запланований за регламентом наших зборів, однак я хотів долучити і свого голоса до загальної думки нашого поважного зібрання.

Оце стою перед вами і вже не знаю, хто я —чи поет-лірик, чи поет-трибун. Бо промовчати сьогодні – то програти наше святе діло боротьби за правду і вкрити себе довічною ганьбою. Зараз іде тринадцятий рік незалежності нашої неньки України, і дехто в тій незалежності і розбудові держави вже розчарувався, але я все-таки вірю, що вогник надії і правди яскраво горить і горітиме завжди серед мороку злочинної байдужості, незугарної сірятини, духовного манкуртизму, зомбажного безпам'ятства та млявої хатоскрайності, що, мов ті гидотні-бридотні-підлотні-мерзотні щупальця кричущої бездуховності, душать нашу тендітну письменницьку горлянку, з якої ще рветься-несеться волання-стогнання-благання: дайте нам спокій! Руки геть від Спілки письменників! Дозвольте нам, панове, самим вирішувати свою долю. Не віддамо нашу Спілку на поталу політичним гендлярам! Не віддамо христопродавцям наш храм духовності і патріотизму!

Саме тому ми і зібралися тут просто неба, і біля стін нашої Спілки скажемо рішуче «ні!» усіляким зрадникам, відступникам, рейдерам і посіпакам політичних інтриганів з брудними руками, злим серцем і жаром у голові.

Я, як поет нашої Київщини, нашого росяно-барвінкового Приірпіння, не міг не відгукнутися на відомі ганебні події довкола Будинку літераторів. Пропоную вашій увазі мої останні поетичні рядки з цього приводу:

ПРО ШТУРМ СПІЛКИ ПИСЬМЕННИКІВ У НІЧ ПРОТИ З ЛИСТОПАДА 2003 Р. У листопаді купка знавіснілих інтриганів В Будинок літераторів ввірвалася вночі, Ну просто вам боївка очманілих хуліганів, За браком лиш заряджених обрізів і наганів, А так завбачливо усе взяли – і постіль, і харчі. Їм на заваді стала мужня чергова у вестибюлі, Що