Читати книгу - "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці, Старицький М. П."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
ВИХІД IV
Маруся і Дарина.
Маруся. І де б ті парубки колядували?
Дарина. Не видко щось... а ти до наших не вернешся?
Маруся. Нехай самі... обридло, та й холодно...
Дарина. Не так, кажи, холодно, як скучно.
Маруся. Та таки й скучно самим... Що це твого брата, Грицька, ніде не видко? Слабий, може, чи що?
Дарина. Ні, хвалити бога, здоровий; його ж оце з місяць дома не було: ходив з хурою.
Маруся. Знаю. Так уже ж буде з тиждень, як він вернувся, а й у хату не плюне, очей не покаже... Не знаєш ти, серце, з якої б причини?
Дарина. Хто його зна... Я й сама помічаю, що брат перемінивсь... Все сумний якийсь ходе... Часом закине про тебе слово, та немов подавиться...
Маруся. Сердиться б то, чи так?.. Може, не хоче і згадувати?
Дарина. Либонь, сердиться.
Маруся. Наговори якісь... Чиї ж би це штуки?.. Треба довідатись.
Дарина. Та бачиш, серденько, ти таки часом необачна: жартуєш з усіма... не пропустиш нікого; то словом ущипнеш, то квітку пришиєш, то пісню зложиш...
Маруся. Ну, так що ж?
Дарина. А то, що за тобою всі парубки на́падом, мов їх трясця трясе!
Маруся. Нехай і трясе на здоров’ячко: мені байдуже...
Дарина. Тобі байдуже, а другому, може, серце розривається надвоє...
Маруся. Себто мені для вашого спокою у черниці пошитись, чи що?
Дарина. Не в черниці, а вдовольнитись одним.
Маруся. Так ні з ким би то й слова не промовити? Я не така!
Дарина. Так ото й негаразд... може, через те й брат сумує!..
Маруся. Ні, сестрице, Грицько мене зна: коли я полюбила кого, то до смерті не викину з серця... а то, що я весела, жартлива, то така моя вдача. Я, може, часом сміюсь і співаю, а у мене отут (показує на серце) клекотять сльози...
Дарина. Чого ж тобі журитися? Хороша, як сонце, щаслива... всі за тобою гинуть... То кому другому, так, може, тільки подушка зна!..
Маруся. Ех, голубонько моя, у всякого своє горе! А що братові твому нема чого думати: не переміню я, кого вибрала, хіба сам одкинеться... Тільки й дати посміятись над собою, то краще мені живій у сиру землю лягти!
Дарина. Слухай, Марусе... я б тебе попросила...
Маруся. А що?
Дарина. Давно хотіла... та якось ніяково... трудно...
Маруся. Та що ж там такого? Кажи мені щиро, не бійся: я люблю тебе.
Дарина. Знаєш, голубко, я за Потапом... мука моя, погибель моя!.. Як це лихо мені сталось, і незчулася... Перше, здавалось, і він упадав коло мене, тим і вразив моє серце... а тепер, бачу, за тобою гине... Пропаща я! (Плаче.)
Маруся. Не плач, моя квіточко, не плач! (Обніма її.)
Дарина. Коли ти мене жалієш хоч краплю... не жартуй з Потапом... не дратуй його! Адже ти його не любиш? Може, коли ти одсахнешся... він знову... Ох, нещасна я!
Маруся. Заспокойся, заспокойся, Дариню! Я так жартувала з ним, як і з іншими; я не знала, що ти його любиш... Тепер обминатиму третьою вулицею... Ну, розвеселися ж! Засмійся, моя квіточко!
Дарина. Та я вже не плачу... Так не чіпатимеш?
Маруся. Та ні, ні! Цур йому! Так оджахну, що й носом закрутить!
Дарина (цілує Марусю). Голубочко моя, серденько, рибонько!
Маруся. А ти й сама не потурай журбі; дивись байдуже,- сам побіжить! Далебі, так!
Дарина. З серцем не справлюсь!
Маруся. Здави та смійся, співай! Ну! Та кинь, єй-богу, лихом об землю! Ну, ну! (Крутить Дарину.)
Дарина. Та я вже сміюся!
Маруся. Так і слід. Давай краще йому пісню зложимо! Слухай та підтягуй! (Співа.)
Маруся і Дарина
Ой Потапе, джигуне,
Який ти ледащо:
{Ведуть тебе до пана,
Сам не знаєш за що.} Bis
Тоді будеш знати,
Як будуть карати -
{І на руки, і на ноги
Диби надівати!} Bis
Ой на руки дибки,
На ноги дибиці:
{Оце ж тобі, джигуне,
Гарні молодиці!} Bis
А на руки дибки,
На ноги диб’ята,
{Оце ж тобі, джигуне,
Молоді дівчата!} Bis
На вулиці не була:
Конопельки терла;
{Не бачила джигуна,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці, Старицький М. П.», після закриття браузера.