Читати книгу - "Екст, Геннадій Обушній"

class="p1">Чи усвідомлював я певну передчасність проекту? Безумовно, адже на тодішніх машинах до Секстанта повзти років сорок. Однак за пару тижнів я отримав згоду Комітету. Звісно, з застереженнями, особливо щодо тривалості переходів: не більше восьми годин. І сувора конфіденційність у всьому, що стосується М31. Тільки потім, за кілька років, я дізнався, що випадково опинився в потрібному місці і в потрібний час.

Виявилося, що саме в цей час обкатали на дослідному зразку нову розривну технологію і постало питання повно-масштабних польових випробувань. І тут нагодився я. Грейс отримала новий головний привід і проект запрацював.

П’ять років пішло на прокладку шляху до Секстанта, рік на пошук базової зоряної системи. За цей час нам ще кілька разів модернізували привід, зросли швидкості й дистанція одиничного переходу. І зараз у мене, точніше, у нас, найкращий корабель у відомій людям частині Всесвіту. Щоправда, з урахуванням того, що на нас із Грейс випробовуються всі технічні новинки, і до деяких блоків нас просто не допускають.

Ми дійшли до Секстанта і на краю карлика знайшли дивовижну систему з неймовірно красивою планетою земного типу, незайняту розумом. Назвали Казкою, і вже дев’ять років триває її колонізація. Це планета неймовірної кількості чудес, а головне чудо — палаючі вночі упівнеба галактики: Чумацький Шлях з одного боку і Андромеда — з другого.

Останні шість років я самотужки прокладаю шлях до М31 і звітую лише командиру Дивізіону та Голові. А в просторі вже розмічена 720-ма маяками-віхами стежка довжиною 360 кілопарсеків.

А зараз докладніше про три частини мого життя як екста.

Частина перша

Це 10-12 тижнів, що складають черговий дослідницький рейд. Найважче — вийти у вихідну точку чергового рейду. Сьогодні вона на відстані 360 кілопарсеків, а наступного разу буде ще далі. Вийти на неї треба за один перехід. Займає цей процес (як і повернення) приблизно тиждень. Весь цей час я і Семмі лежимо в анабіозі. Потім Грейс нас будить і починається робота.

У цей час життя тече тихо, розмірено й одноманітно. Поділ дня на час доби дуже умовний, бо організму нема за що вчепитися, щоб узгодити танок своїх ритмів. До найближчої зірки чортзна-скільки. Зважаючи на це, мозок і тіло тихенько задають власні ритми, витягнуті з якихось еволюційних глибин, і тягнуть добу приблизно на 44 традиційні години. Регламент, на щастя, цього не забороняє.

Колись я спробував побудувати добу з 24-х годин. Терпів пару тижнів, мордувався, змушував себе спати, коли не хотілося, їсти, коли в рот не лізло і ставати понад силу.

Потім сів, обмізкував ситуацію, пустив цю справу на само-плин, і відразу все налагодилося.

Розповім про один звичайнісінький день рейду.

Отже, день починається з приємного жіночого голосу.

— Доброго ранку, Джо. Як виспався?

— Доброго ранку, Грейс. Спалося непогано, навіть щось привиділося. Як ти відпочила?

— Чудово й корисно. Що хочеш на сніданок?

Роблю вигляд, що цей пункт у ранковому діалозі завдає мені деяких клопотів, бо нібито доводиться напружуватися. А з ранку хто хоче ламати голову, що вибрати на сніданок зі стандартного, науково обґрунтованого й затвердженого Комітетом раціону харчування (крім того, що я сам потихеньку додав у холодильники).

Ліниво потягуюся і починаю бурчати:

— Грейс, я підозрюю, що в тобі людського більше, ніж здається. Тільки недолуга господиня в давнину питала чоловіка вранці, що подати на сніданок.

Грейс підхоплює гру:

— А що робила розумна?

— Розумна господиня або питала з вечора, або ставила готовий сніданок. Вона розуміла, що ранок добрим не буває і не діставала свого чоловіка дрібницями.

— Джо, а якщо варіант не подобався?

— Не подобається — вільний. Тому з бурчанням, стогонами, згадкою всіх родичів з боку дружини, але з’їдалося все.

— Джо, а чому ранок добрим не буває?

— Грейс, це один із безсмертних законів археологів. При нагоді розповім тобі кілька історій про це славне плем’я. Так що, коли будемо на Форнаксі, зайдемо в експедицію П.Тровіча. Я вас познайомлю.

— Буду вельми вдячна, Джо. Дещо про ці закони мені відомо. Особливо вражає «Під лежачий камінь...»

Після такої легкої пікіровки-інтермедії я остаточно прокинувся і відразу вибрав сніданок. Піднявся з ліжка, потягнувся до хрускоту, накинув халат і вирушив у санблок. Це теж цікава процедура. Поки я, не поспішаючи, йду коридором, Грейс швидко викладає попередні результати з маяка, а також усе цікаве, що сталося за останні 15 годин. Як правило, це займає не більше хвилини, оскільки цікаве й незвичайне майже не відбувається. Майже. Крім розбитого три роки тому маяка.

Поголився, вмився, контрасний душ, витерся, розчесався, одягнув чисту, майже парадну форму. На все знадобилося 15 хвилин. Снідати мені подобається в кают-компанії. Маю сказати, що у нашому катері вона досить простора. Колись, коли я приймав катер, все було інакше. До речі, у нас є три нестандартні приміщення: кают-компанія, командний відсік, він же місток, і збільшений утричі вантажний відсік №7. Окрім кількох розширених коридорів.

Переробка відсіків далася непросто. Найважче було виразно вмотивувати свої побажання. Зрештою на всі питання типу: «Навіщо це вам?» я почав відповідати: «Я так хочу». Прямої заборони на перенесення другорядних перегородок не було, і від мене відчепилися. Тепер можу зізнатися, що я переробив модуль тому, що з’явився третій член команди, вельми об’ємний і габаритний. Хто це? Звичайно ж, Семмі.

То про що це я? Ага, про сніданок. Кожен екст-одинак планує свій день на власний розсуд. Але є загальні неписані правила, навіть не правила, а вироблений десятиріччями набір звичок-обрядів, що допомагають витримати багатомісячні рейди. Прикладом тому слугує сніданок, що являє собою справжню церемонію, яка задає ритм і настрій на весь день, тому просто необхідно смачно і красиво поїсти. Особисто у мене сніданок поєднується з переглядом останніх новин Федерації. Якщо дозволяє ситуація, то можна переговорити з Базою. Семмі зазвичай не снідає. Тільки дивиться і слухає.

Потім переодягаюся в м’який робочий комбез і переходжу в операційний відсік. Тут я маю виконати дві процедури: вивчити те, що накопав попередній маяк і підготувати до відправки наступний. Я вже знаю, що нічого особливого цей маяк не приніс, і його доля назавжди залишитися в цьому місці і за певним графіком відправляти свої «метеозведення», отримувати енергопідживлення й іноді виконувати замовні спостереження. Це вже буде робота іншого дивізіону та інших людей. Але зараз це моя робота. Якщо я щось не побачу, недооціню або просто проґавлю, то результат може бути непередбачуваний для мене особисто і всієї людської раси. Роблю цю