Читати книгу - "Чоловік з бонусом, Тая Стрельцова"

— А я тебе одразу запримітив, — задоволено посміхаючись, зізнався Єгор, погладжуючи по спині Ліку.

Так вже вийшло, знайомство склалось настільки вдало, що після вечері продовжилось у Ліки вдома. Власне, а чому б і ні? Цей Єгор, хоч і до біса самовпевнений, але виявився досить приємним, дотепним, уважним, ввічливим. Словом, підкорив.

— І одразу в наступ? — не розплющуючи очей, запитала.

— Ні. Хоча не знаю, що зупинило, але відчув, що без підготовки знайомитись з тобою не варто. І не помилився ж! Он яку легенду придумала… — хитнув головою.

— Так, мене голими руками не візьмеш, — ніби з гордістю відповіла.

— Справді? — хмикнув Єгор, полоскотавши її.

Ліка підскочила, засміявшись. Натягла ковдру аж до шиї, щоб сховатись від лоскоту.

Єгор від цього теж засміявся, щиро так, відкрито, по-доброму. Взагалі, легко з ним виявилось. Не очікувала, побачивши вперше.

— А, якщо серйозно, чому вирішила мене відшити? — відсміявшись, запитав.

Вже півдня Єгорові це не давало спокою. Як так вийшло? Можливо, занадто розслабився через постійне везіння в амурних справах? Чи форму втрачає?

— А чому ти вирішив, що я одразу маю розтанути? — глянула скоса Ліка. — Погодитись на все, бо ти такий класний?

— Хіба ні? — вдав занепокоєння, насупивши брови.

— Так, не буду сперечатись, — знизала плечима. — Але ж і я нівроку! — підняла вище підборіддя.

— Знаєш, — знову засміявся Єгор, — я радий, що ми з тобою, обоє такі класні, знайшли одне одного!

— Ну… Не знайшли, а знайшов… Я тебе, взагалі, не помічала, — хитнула головою.

— Надіюсь, тепер не зможеш ігнорувати, — обійняв за її оголені плечі, які так вабили. — Як щодо завтра? Сходимо кудись? О котрій закінчуєш роботу?

— Добре, — кивнула. — Завтра буду вільна раніше, можеш заїхати о дев’ятнадцятій.

Навіть сама подумки здивувалась, що так швидко погодилась, але сумнівів не було. З Єгором хотілось зустрітись ще.

— Чудово! — коротко поцілував у щічку. — А сьогодні… Ти не образишся, якщо я не залишусь до ранку?

— Я?! — здивувалась Ліка. — Дорогенький, буду тільки рада, якщо ти поїдеш до себе. Дуже не люблю, коли мені хтось заважає спати, закидає на мене руки, ноги чи, не дай боже, хропе! — закотила очі. — А мені вранці на роботу. І цілий день маю вести тренування, треба виспатись.

— Оце так… — ошелешено протягнув Єгор. — Думав, причарувати мене ще більше просто неможливо, але твоя прямота, дорогенька… — розсміявся, закинувши голову назад.