Читати книгу - "Подорожі душі, Ньютон Майкл"

Кожна історія трохи скорочена, щоб укластися в заданий обсяг і подати читачеві систематизований, компактний виклад діяльності душі. Розділи побудовані так, щоб показати звичайний варіант просування душі у духовний світ і з нього та супроводжувати це супутньою духовною інформацією.

Опис подорожей душ в періодах між смертю та наступним втіленням складені із випадків, які я збирав протягом десяти років. Мене спочатку дивувало те, що мені траплялися люди, які чіткіше пам'ятали епізоди життя їхньої душі в проміжках між більш віддаленими їхніми життями, ніж після недавніх минулих життів. Крім того, з тих чи інших причин, жоден суб'єкт не міг згадати послідовно та повно всю діяльність своєї душі у духовному світі. Мої пацієнти пам'ятали якісь аспекти свого духовного життя досить яскраво, тоді як інші сторони були незрозумілі. В результаті, навіть у матеріалах двадцяти дев'яти випадків, представлених у цій книзі, важко було дати читачеві у повному обсязі всю зібрану мною інформацію про духовний світ. Тому різні розділи, крім опису вказаних двадцяти дев'яти випадків містять деталі з багатьох інших сеансів.

Можливо, читач визнає мої запитання в деяких випадках надто наполегливими. Коли суб'єкт перебуває під гіпнозом, потрібно тримати їх у певному руслі. У роботі з духовним світом вимоги мають бути вищими, ніж при регресії в минуле життя. Перебуваючи в трансі, звичайний суб'єкт схильний дозволяти розуму душі блукати всюди, спостерігаючи різні цікаві сцени і картини. Іноді пацієнтам хочеться, щоб я припинив розпитування і дозволив їм просто насолоджуватися минулим досвідом та переживаннями душі, не відволікаючись на розмову. Я намагаюся бути м'яким і не дотримуватися занадто жорстких структурних рамок сеансу, але, як правило, один суб'єкт має лише один сеанс, що триває три години, і за цей час він може надто далеко піти. Люди можуть подолати великі відстані і не зможуть повернутися, втративши мене з уваги.

Варто подивитися на подив на обличчях пацієнтів після закінчення сеансу. У тих, хто мав можливість дійсно переконатися у своєму безсмерті, народжується нове глибоке розуміння себе, і з'являються нові сили. Перш ніж вивести моїх суб'єктів із стану гіпнозу, я часто закладаю в них постгіпнотичну пам'ять. Усвідомлено володіючи знанням про життя своєї душі в духовному світі і про її фізичне існування на Землі та інших планетах, ці люди знаходять сильніше почуття напряму свого розвитку та енергію для подальшого життя.

Нарешті, я повинен сказати, що те, що Ви зараз прочитаєте, може шокувати Вас, зруйнувавши Ваші уявлення про смерть. Матеріал, викладений тут, може суперечити Вашим філософсько-релігійним переконанням. Якісь читачі знайдуть тут підтвердження своїх ідей та точок зору. Іншим же інформація, подана у цих випадках, здасться просто суб'єктивними історіями, що нагадують науково-фантастичні оповідання. Якими б не були Ваші переконання, я сподіваюся, що Ви замислитеся про те, яке значення це знання може мати для всього людства у випадку, якщо відомості, передані моїми суб'єктами життя після смерті, точні.

Розділ 1

Смерть та залишення тіла

Випадок 1

СУБ'ЄКТ: О, мій Боже! Насправді, я не помер? Тобто моє тіло померло — я можу бачити його внизу, піді мною, але сам я плаваю... Я можу дивитися вниз і бачити моє тіло, яке розкинулося на лікарняному ліжку. Всі довкола мене думають, що я помер, але я не помер. Мені хочеться закричати: "Гей, я насправді не помер!" Це так неймовірно… медсестри вкривають моє обличчя простирадлом… Люди, яких я знаю, плачуть. Мене вважають померлим, але я все ще живий. Це дивно, тому що моє тіло напевно мертве, в той час, як я рухаюсь над ним зверху. Я живий!

Ці слова сказані людиною, яка перебуває у стані глибокого гіпнозу і знову переживає досвід смерті. У благоговійному трепеті, він уривчасто випалює короткі захоплені фрази, бачачи і відчуваючи, що це означає бути духом, який щойно відокремився від фізичного тіла. Ця людина — мій пацієнт, який сидить у зручному кріслі, відкинувшись назад, а я просто допомагаю йому відтворювати картину його смерті у минулому житті. Дещо раніше цей Суб'єкт, слідуючи моїм інструкціям, що дозволяють зробити вікову регресію, у стані трансу занурився у спогади дитинства. Далі його підсвідомі відчуття почали зливатися коли ми разом спробували повернутися в його внутрішньоутробний період життя.

І тоді я підготував його до того, щоб за допомогою візуалізованого захисного екрану зробити ще один стрибок у часі. Завершивши важливий крок ментальної підготовки, я направив мого Суб'єкта через уявний тунель часу у його минуле життя на Землі. Це було коротке життя, тому що він помер раптово від епідемії грипу у 1918 році.

Коли початковий шок мого пацієнта через те, що він бачить себе померлим і в той же час відчуває, як його душа випливає з його тіла починає потроху проходити, він уже більш готовий до візуальних образів у своєму розумі. Оскільки невелика частина його свідомості, дуже важлива частина його розуму, все ще функціонує, він розуміє, що відтворює минулий досвід. В даному випадку це тривало трохи довше, аніж зазвичай, тому що цей Суб'єкт був досить молодою душею і не дуже звик до циклів народження, смерті і нового народження — на відміну від багатьох інших моїх пацієнтів.

Тим не менш, він досить скоро звик до цього і почав відгукуватися на мої запитання впевненіше. Я швидко вивів цього Суб'єкта з підсвідомого гіпнотичного рівня на свідомий. Тепер він був готовий розповідати мені про духовний світ, і я запитав його про те, що з ним відбувається.

СУБ'ЄКТ: Ну... Я піднімаюсь вище... Все ще плаваючи... Озирнувшись назад на моє тіло. Це як у кіно, тільки я беру участь у ньому! Лікар заспокоює мою дружину та доньку. Моя дружина ридає (Суб'єкт завовтузився у своєму кріслі). Я намагаюся проникнути в її розум і розповісти їй, що зі мною все гаразд. Але вона настільки сильно охоплена горем, що мені не вдається пробитися. Я хочу, щоб вона знала, що моє страждання пішло… Я вільний від свого тіла… Мені воно більше не потрібне... Що я чекатиму її. Я хочу, щоб вона знала, що… та вона… не слухає мене. О, тепер я переміщаюсь кудись далі…

Отже, пацієнт, який направляється моїми командами, починає процес подальшого переміщення в духовний світ. Перебуваючи під захистом у стінах мого офісу, багато інших пацієнтів робили цей шлях. Зазвичай, після того, як спогади Суб'єкта в гіпнотичному стані надсвідомості розширюються, він виявляється більш пов'язаним із цим духовним переходом. У ході сеансу ментальні картини Суб'єкта стає легше перекладати у слова. Короткі описові фрази переростають у докладні описи та пояснення входження до духовного світу.

Існує безліч задокументованих матеріалів, включаючи спостереження медичного персоналу, які описують досвід переживання клінічної смерті людьми, які отримали важкі травми внаслідок нещасних випадків. Ці люди вважалися померлими, але потім їх вдавалося повернути до життя різними медичними засобами. Душі здатні залишати і повертатися у свої тіла, особливо у небезпечних для життя ситуаціях, коли тіло помирає. Люди розповідають про те, що вони ширяють над своїми тілами, особливо в лікарнях, спостерігаючи за тим, як лікарі намагаються їх врятувати. Після того, як вони повертаються до життя, ці враження поступово згасають у їхній пам'яті.

На ранніх стадіях гіпнотичної регресії суб'єктів у попереднє життя, їх описи ментального проходження через процес вмирання в їхньому минулому житті не суперечать оповіданням тих людей, які вважалися справді померлими протягом кількох хвилин, але потім знову повернулися до життя. Різниця між цими двома групами людей у ​​тому, що суб'єкти, що знаходяться під гіпнозом, згадують не переживання своєї тимчасової смерті. Люди в стані глибокого трансу здатні описувати життя, яке починається після остаточної фізичної смерті.

Що спільного у спогадах про життя після життя людей, які розповідають про свій досвід перебування поза тілом, який вони отримали внаслідок фізичної травми, та Суб'єктів, які під гіпнозом згадують про свою смерть у минулому житті? І ті і інші виявляють, що плавають над своїми тілами; вони при цьому намагаються торкнутися твердих об'єктів, але не можуть їх відчути. І ті і інші розповідають, що їм, на жаль, не вдається зав'язати розмову із живими людьми, які не реагують на них. І ті і інші відчувають, що якась сила відтягує їх геть від місця, де вони померли, і вони відчувають скоріше полегшення та цікавість, аніж страх.

Всі ці люди повідомляють про ейфоричне почуття свободи та яскраве сяйво навколо них. Деякі мої Суб'єкти бачать сліпучу білизну, що повністю огортає їх у момент смерті, у той час як інші спостерігають яскраве світло осторонь темнішої ділянки, через яку їх тягне. Широкій публіці це явище відоме як проходження через тунель.

У другому випадку ми зможемо проникнути в досвід переживання смерті далі, ніж у Випадку 1. Тепер Суб'єкт — чоловік шести десяти років, і він описує мені обставини своєї загибелі у тілі молодої жінки на ім'я Селлі, яку вбили індіанці племені Кайова під час нападу на обоз переселенців у 1866 році. Хоча в обох випадках Суб'єкти описують досвід смерті після свого попереднього життя, конкретна дата смерті не має особливого значення, тому що це в будь-якому випадку було нещодавно. Я не знайшов істотної різниці між спогадами про життя в далекому минулому та в сучасну епоху — у сенсі наглядності та жвавості вражень про духовний світ чи якість отриманих уроків.

Я повинен також сказати, що звичайний суб'єкт у стані трансу має надприродну здатність концентруватися на датах і географічних деталях багатьох своїх минулих життів. Це так, навіть щодо дуже ранніх періодів людської цивілізації, коли національні кордони та назви місць відрізнялися від сучасних. Але не завжди легко згадати старі назви, дати і географічну місцевість свого найближчого минулого життя, проте описи повернення в духовний світ і життя в цьому світі незмінно яскраві.

Отже, дія у випадку 2 починається в рівнинній місцевості на півдні Америки в той момент, коли стріла з близької відстані потрапляє у шию Селлі.