Читати книгу - "Пояснюючи світ"

те щоб мілетці не мали рації щодо природи матерії; радше я просто не міг зрозуміти, як вони дійшли своїх висновків. Історичні записи про давньогрецькі ідеї щодо цього до часів Платона фрагментарні, але я був цілком упевнений, що в архаїчну та класичну епохи (приблизно з 600 до 450 і з 450 до 300 року до н. е. відповідно) ані мілетці, ані якісь інші давньогрецькі дослідники природи зовсім не міркували так, як це роблять сучасні науковці.

Перший мілетець, про якого щось відомо, – Фалес, що жив приблизно на два століття раніше за Платона. Він начебто передбачив сонячне затемнення, яке, як ми знаємо, сталося в 585 році до н. е. і яке було видно з Мілета. Навіть якщо врахувати вавилонські записи про затемнення, малоймовірно, що Фалес міг би зробити таке передбачення, бо будь-яке сонячне затемнення видно лише з обмеженого географічного району. Однак той факт, що Фалесу його приписували, демонструє, що він, мабуть, жив на початку 500-х років до н. е. Ми не знаємо, чи виклав Фалес якісь зі своїх ідей на папері. У будь-якому разі нічого з його творів не збереглося навіть у згадках пізніших авторів. Він є легендарною постаттю, одним із тих (як і його сучасник Солон, який начебто створив Афінську конституцію), кого за часів Платона називали одним із «семи мудреців» Греції. Наприклад, Фалес мав репутацію людини, що довела або ж привезла з Єгипту відому геометричну теорему (див. технічну примітку 1). Для нас тут важливо те, що Фалес, як вважають, дотримувався думки, що вся матерія складається з єдиної основної субстанції. Згідно з «Метафізикою» Арістотеля, «більшість перших філософів вважала основи природи матерії єдиними основами всіх речей… Натомість Фалес, засновник цієї філософської школи, говорить, що основою є вода»1. Набагато пізніше (близько 230 року н. е.) Діоген Лаертський, біограф давньогрецьких філософів, писав: «Його доктриною було те, що універсальною первинною субстанцією є вода і що світ живий та повний божеств»2.

Чи мав на увазі Фалес, говорячи про «універсальну первинну субстанцію», що вся матерія складається з води? Якщо так, то ми жодним чином не можемо пояснити, як він дійшов такого висновку, але якщо хтось переконаний, що вся матерія складається з єдиної спільної субстанції, тоді вода – це непоганий кандидат. Вода існує не лише у формі рідини, її також можна легко перевести у твердий стан унаслідок заморожування або в пару внаслідок кип’ятіння. Вода також, безумовно, необхідна для життя. Проте ми не знаємо, чи вважав Фалес, що каміння, наприклад, дійсно сформоване зі звичайної води, або лише припускав, що є щось основне, що пов’язує каміння та всі інші тверді тіла із замерзлою водою.

Фалес мав учня чи помічника Анаксімандра, який дійшов іншого висновку. Він теж вважав, що є якась єдина початкова субстанція, але не асоціював її з жодним звичайним матеріалом. Радше Анаксімандр ідентифікував її як якусь загадкову субстанцію, яку називав безмежною, або нескінченою. Щодо цього ми маємо опис його поглядів у викладі Сімплікія – неоплатоніста, що жив приблизно на тисячу років пізніше. Сімплікій наводить начебто пряму цитату з Анаксімандра, позначену тут курсивом:

З тих, хто говорить, що [основа] єдина, рухома й безмежна, Анаксімандр, син Праксіада, мілетець, наступник та учень Фалеса, вважав, що безмежними є і основа, і елемент всього сущого. Він казав, що це ані вода, ані якийсь інший із так званих елементів, а якась інша безмежна природа, з якої народжуються небеса та світи в них; і що речі, з яких відбувається народження всього сущого, є також тими, з яких народжується їхня руйнація, відповідно до того, що має бути. «Бо справедливість та відшкодування дають вони одне одному за їхні образи у призначений час», – як він сам говорить про них доволі поетичними словами. І зрозуміло, що, спостерігаючи перетворення чотирьох елементів один на один, він вважав гідним зробити основним матеріалом не якийсь із них, а щось інше, відмінне від них3.

Трохи згодом до ідеї, що все складається з якоїсь однієї спільної субстанції, повернувся інший мілетець Анаксімен. Для нього цією субстанцією була не вода, а повітря. Він написав книгу, з якої збереглося лише одне ціле речення: «Душа, як наше повітря, контролює нас, а дихання та повітря охоплюють цілий світ»4.

На Анаксімені внесок мілетців у розвиток науки закінчився. Приблизно в 550 році до н. е. Мілет разом з іншими іонійськими містами Малої Азії був підкорений дедалі могутнішою Перською імперією. У 499 році до н. е. Мілет підняв повстання, але був розорений персами. Пізніше він відродився як важливе давньогрецьке місто, але вже більше не ставав центром давньогрецької науки.

Роздуми про природу матерії продовжили іонійські давні греки за межами Мілета. Є підстави вважати, що Ксенофан, який народився близько 570 року до н. е. в іонійському місті Колофон, а потім переселився на південь Італії, вважав основною субстанцією землю. В одній із його поем є такий рядок: «Із землі все йде, і в землі все закінчується»5. Але, можливо, то була просто його версія відомої фрази, яку говорять під час похорону: «Попіл до попелу, прах до праху». З Ксенофаном ми ще зустрінемося в іншому зв’язку, коли дійдемо до розгляду релігії в розділі 5.

У місті Ефес, що неподалік від Мілета, близько 500 року до н. е. Геракліт учив, що основною субстанцією є вогонь. Він написав твір, з якого збереглися лише окремі фрагменти. Один із цих фрагментів говорить нам: «Цей впорядкований космос[1], який є однаковим для всіх, не був створений ніким із богів чи людей, але він завжди був, є й буде вічноживим Вогнем, що в міру розгорається й у міру згасає»6. В інших місцях Геракліт підкреслював нескінченні зміни у природі, тож для нього було природніше вважати основним елементом мерехтливий вогонь – чинник змін, а не більш стабільні землю, повітря чи воду.

Класичне уявлення про те, що вся матерія складається не з одного, а з чотирьох елементів – води, повітря, землі та вогню, – схоже, завдячує своїй появі Емпедоклу. Він жив у місті Акраґас на острові Сицилія (нині Аґридженто) у середині 400-х років до н. е. і є першим, якщо не єдиним давнім греком у цій першій частині розповіді, що за походженням був не іонійцем, а дорійцем. Емпедокл написав гекзаметром дві поеми, з яких збереглося чимало фрагментів. У поемі «Про природу» ми знаходимо такі рядки: «як від змішування Води, Землі, Ефіру й Сонця [вогню] з’явилися форми й кольори