Читати книгу - "Дев’ять життів Крістофера Чанта"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Матуся послала по Крістофера. Вона заливалася слізьми.
— Твій татко цього разу перевершив себе, — сказала вона. — Це справа матері — наглядати за освітою власної дитини. Я хотіла, щоб ти пішов до хорошої школи, Крістофере. Це найважливіше. Але я не хочу силувати тебе до навчання. Я хочу, щоб зросло і твоє честолюбство. Але твій татко увірвався зі своїм незламним переконанням і діяв за моєю спиною, призначивши цю гувернантку, яка, знаючи твого Татка, неодмінно виявиться жахливою! О моє нещасне дитя!
Крістофер усвідомив, що гувернантка була його першим кроком до того, щоб стати місіонером. Він почувався урочисто й збентежено. Але коли прийшла гувернантка, вона виявилася усього лиш безбарвною пані із запаленими очима, занадто стриманою, щоб говорити зі слугами. Вона затрималася тільки на місяць, Матусі на втіху.
— Тепер ми справді можемо почати твою освіту, — сказала Матуся. — Наступну гувернантку я вибиратиму сама.
Матуся казала це досить часто упродовж наступних двох років, адже гувернантки приходили і йшли, як і няні доти. Усі вони були безбарвними, стриманими панями, і Крістофер плутав їхні імена. Він вирішив, що головна відмінність між нянею і гувернанткою в тому, що остання зазвичай ридала, перш ніж покинути їх, — і це був єдиний час, коли гувернантка казала хоч щось цікаве про Матусю і Татка.
— Шкодую, що мушу зробити це з тобою, — схлипувала третя чи то четверта гувернантка. — Бо ти гарнюній маленький хлопчик, і хай навіть дещо відсторонений, але ж яка атмосфера в цьому домі! Щовечора, як він удома, — що, слава Богу, буває рідко, — я мушу сидіти з ними за обіднім столом у цілковитій тиші. І вона передає мені записку для нього, а він передає мені записку для неї. Вони розгортають записки і дивляться вовком спершу одне на одного, а потім на мене. Я більше не годна терпіти!
Дев’ята чи то десята гувернантка була навіть більш нестримана.
— Я знаю, що вони ненавидять одне одного, — шморгала носом вона. — Але вона не мусить і мене ненавидіти! Вона одна з тих, хто не терпить інших жінок! І вона — чаклунка, я гадаю. Я не впевнена, адже вона робить тільки дрібнички, а він щонайменше такий же сильний, як і вона. Він навіть може бути чародієм. Вони створили між собою таку атмосферу — не дивно, що слуги тут не затримуються! О, Крістофере, пробач за те, що кажу такі речі про твоїх батьків!
Усі гувернантки просили Крістофера пробачити їм, і він їм охоче пробачав, адже нині це була єдина нагода почути новини про Матусю і Татка. Від цього виникало якесь тоскне відчуття, ніби в інших людей бувають батьки, геть не подібні до тих, що в нього. Він також був упевнений, що назріває певна криза. Її прихований відгомін сягнув навіть шкільної кімнати, хоча гувернантка більше не дозволяла йому теревенити зі слугами.
Крістофер пам’ятав ніч, коли спалахнула криза, бо тої ночі він вирушив до Всюдинки, де чоловік під жовтою парасолею дав йому щось схоже на свічник із маленькими дзвіночками — такий прегарний, що Крістофер вирішив принести його додому. Він тримав його в зубах, поки дерся по скелях у Проміжку. На його втіху, свічник був у ліжку, коли він прокинувся. Але відчуття в домі були геть інші. Дванадцята гувернантка спакувалася і залишила їх просто після сніданку.
Розділ другий
По обіді того дня Крістофера покликали до Матусиного будуара. Там на єдиному стільці зі спинкою сиділа нова гувернантка, одягнена у звичайний жахливий сіруватий одяг і в капелюшок — жахливіший, ніж зазвичай. Її безбарвні бавовняні рукавички були запхані у бляклу торбинку, а голова схилена, ніби вона була налякана чи затюкана, чи і те, й інше. Крістоферові вона здалася нецікавою. Вся увага в кімнаті зосереджувалася на чоловікові, що стояв за Матусиним стільцем, поклавши руку на Матусине плече.
— Крістофере, це мій брат, — радісно сказала Матуся. — Твій Дядько Ральф.
Матуся вимовила це як Раф. І минуло більше року, перш ніж Крістофер зрозумів, що це було ім’я, яке читається як Ральф.
Дядько Ральф цілком захопив його уяву. Найперше — він курив сигару. Запахи будуара змінилися, змішалися з густим димом, схожим на фіміам, і Матуся не заперечувала, а навіть принюхувалася. Лише цього було досить, щоб показати, що Дядько Ральф неповторний. Ще він був вбраний у твідовий костюм, різкий та ядучий, майже лисячого кольору, трохи вільний тут і там, але який чудово пасував до темно-лисячого волосся Дядька Ральфа і його яскраво-лисячих вусів. Крістофер рідко бачив чоловіків у твіді або без бакенбардів. Це навіть більше переконало його, що Дядько Ральф був кимось особливим. Як останній штрих — Дядько Ральф усміхався йому, як сонечко в осінньому лісі. Це була така принадна усмішка, що Крістоферове обличчя мимохіть заясніло у відповідь.
— Привіт, друзяко, — сказав Дядько Ральф, випускаючи блакитний дим над лискучим матусиним волоссям. — Знаю, що це не найкращий спосіб зазнайомитися з племінником, але я залагоджував сімейні оборудки і, боюся, мав учинити пару-трійку неподобств, наприклад, доправити тобі нову гувернантку чи вжити заходів, щоб ти пішов до школи восени. Ось тобі гувернантка. Панна Белл. Сподіваюся, ви ладнатимете. В усякому разі, цього досить, щоб пробачити мене.
Він так сонячно й весело усміхнувся Крістоферові, що той відчув раптовий напад захоплення. Як би там не було, Крістофер із сумнівом глипнув на Панну Белл. Вона теж подивилася на нього, і була мить, коли її примарна чарівність майже змогла себе виявити. Потім вона блимнула блідими віями і промурмотіла:
— Рада зустрічі, — голосом таким же невиразним, як і її одяг.
— Вона стане твоєю останньою гувернанткою, сподіваюся, — сказала Матуся.
Відтоді Крістофер завжди думав про Панну Белл як про Останню Гувернантку.
— Вона має підготувати тебе до школи. Поки я не збираюся нікуди тебе відсилати, але твій дядько каже… Хай там що, добра освіта важлива для кар’єри. І, правду кажучи, Крістофере, твій татко ускочив у найбільш дошкульну халепу із грішми — які, як ти знаєш, належать мені, а не йому, — і майже все втратив. Щастя, що я можу звернутися до твого дядька і…
— І раз вже звернулася, я у біді не покину, — сказав Дядько Ральф, швидко зиркнувши на гувернантку. Можливо, він мав на увазі, що вона не мала б це чути.
— На щастя, лишилося тільки відправити тебе до школи, і тоді твоя матуся трохи відхекається, поживши за кордоном. Їй сподобається. Еге ж, Мірандо? А Панна Белл дістане іншу посаду із зірковими рекомендаціями. І всім буде добре.
Його усмішка, повна тепла і довіри, осяяла усіх по черзі. Матуся засміялася і нанесла парфуми за вухами. Остання Гувернантка майже усміхнулася, тож примарна чарівність наполовину вигулькнула знову. Крістофер спробував вищиритися справдешньою чоловічою усмішкою, як у Дядька Ральфа, бо це здалося єдиним способом виявити величезне, майже безнадійне захоплення, що зростало у ньому. Дядько Ральф зайшовся золотим брунатним сміхом і завершив завоювання Крістофера, витягши із твідової кишеньки і віддавши племінникові нову яскраву шестипенсову монету.
Крістофер би краще помер, ніж витратив ці шість пенсів. Коли він переодягався, то перекладав монету до нової кишені. Це був інший спосіб висловити захоплення Дядьком
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дев’ять життів Крістофера Чанта», після закриття браузера.