Читати книгу - "Арюмор, Аліна Скінтей"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ян, як добре, що я тебе застав! Мені дуже потрібна допомога з нашим несподіваним гостем, який заглянув до нас на каву. А крім тебе більше нікого з персоналу не залишилося в відділенні.
Винувато вимовляє тридцяти чотирирічний чоловік в ідеально вигладженому білому халаті, який надітий поверх темно-синього хірургічного костюма. Він подумки радів, що вчасно застав свою співробітницю. Чоловік, простягнув дівчині тоненьку гумову гумку, якою найчастіше скріплюють гроші, і його трохи пухкі губи розпливлися в тонкій лінії, утворюючи щось подібне до посмішки.
«Воно й не дивно: сьогодні ж п'ятниця. Хто захоче працювати понаднормово в нашому-то відділенні?!»
Яна дивиться на свого начальника і щиро дивується тому, як йому вдається зберігати такий ідеальний й незворушний вигляд навіть до кінця робочого дня. Світло-русяве волосся коротко обстрижене, злегка витягнуте підборіддя гладко поголене, прямі брови підкреслюють мигдалеподібної форми очі, і тільки зараз Левіна помічає, вперше за роки спільної роботи, що у начальника чисто-сірого кольору очі.
Яна відчула себе незатишно: вона лише сьогодні одягла чистий халат, але вже на краю коміра красувалося кілька плям еозину*; чорні кола під очима від недосипу збільшилися прямо пропорційно обсягу сьогоднішньої роботи. А ще в Левіної сьогодні, мов на чиєсь замовлення, все валилось з рук. Останнім часом її переслідував один і той же нічний кошмар – істота яка її проковтує, а вона нічого не може вдіяти. Тільки от сьогодні від нічого кошмару на її волоссі залишився надто очевидний слід, щоб думати що то просто сон.
Левіні хотілося сьогодні раніше піти з роботи, щоб позбавиться від моторошного образу ходячого зомбі – так би мовити, зняти шкуру гидкого каченяти та перетворитися в прекрасного лебедя. Але все, як завжди, накрилося мідним тазом.
— Руслане Миколайовичу, не вибачайтеся. Якщо, звичайно, ви не в силах контролювати смерть.
Яна прийняла атрибут, який замінював резинку для волосся, й спритно зав'язала низький хвіст. Мило посміхнувшись колезі, вона почала натягувати латексні синього кольору рукавички, слідуючи за своїм начальником в кімнату, спеціально обладнану для розтину.
Яскраве світло лампочки пронизував клубки ширяючого запаху формаліну, посередині кімнати на великому столі лежало голе бездиханне тіло чоловіка з витягнутими кінцівками.
— Чоловік сорока років, знайдений дружиною в їх власній квартирі, посеред моторошного бардака. Дружина стверджує, що її чоловіка вбили, ось і запросила розтин, мовляє, справедливості хоче.
Відповідає Руслан на німе запитання своєї підлеглої, яка морщить свій прямий ніс від запаху формаліну, до якого вона протягом двох років так і не змогла звикнути.
— А самі що думаєте?
Яна дістає одноразові невеликі місткості для зберігання різного матеріалу, а після – стерильний секційний інструментарій, акуратно розкладаючи його на сусідній невеликій стільниці: скальпель, реберний ніж, ложечка, кухлик.
«Зробити б все по-швидкому!» — Яні зовсім не хочеться затримуватися у свій день народження на роботі, але й відмовити допомозі старшому колезі також не може.
— Зараз сама все побачиш! — Руслан швидко надягає рукавички, після чого нахиляється дуже близько до тіла трупа, який повністю готовий до розтину. Він спритно промацав живіт пацієнта, при цьому на його обличчі ні один мускул не сіпнувся. — Реберний ніж і скальпель.
Чітко скомандував молодий кваліфікований патологоанатом Руслан Россо, який був справжнім прикладом для наслідування молодої Левіної, яка проходила інтернатуру. Яна із захопленням спостерігала за роботою свого вчителя, адже їй вперше випала честь асистувати своєму начальнику і брати участь в розтині трупа з ним в парі. Зазвичай молодих інтернів завідувач відділення брав лише для спостереження.
— Ось, — подала Яна інструментарій.
— Уважно дивись, — спокійно каже Россо. — Не поспішаючи виробляємо надріз по центру грудної клітини, допомагаючи собі скальпелем, розсовуємо шкіру, підшкірну жирову клітковину і м'язи в сторони. Виймай кишківник і відкладай в сторону. Тільки обережно: не зачепи нічого, а то смороду зараз буде – не відмиємося.
— Так.
Швидко відповідає Яна, виконуючи вказівки патологоанатома.
— Тепер ковшиком беремо на аналіз сечу з розрізаного сечового міхура.
Яна зачерпнула темно-коричневого кольору рідину і заповнила одну з заздалегідь підготовлених місткостей.
— Це для експертів-хіміків, вони визначать рівень алкоголю, та зловживання пацієнтом перед смертю, — Россо пояснює все надто детально.
Серце Яни неймовірно тріпоче від побаченого дійства. Для неї робота патологоанатома була мрією ще зі шкільних років. Їй хотілося в майбутньому допомагати добитися родичам померлих правди про їхню загибель. Віднайти приховане, яке людському оку не було помітно. Відновити справедливість, спростувати необґрунтовані приліплені ярлики-звинувачення, які всі так любили чіпляти.
— Готово.
— Нам потрібен доступ до легень, — Руслан вказівним пальцем торкнувся грудини пацієнта. — Реберним ножем робимо надрізи ребер з обох боків груднини і витягаємо вирізане. Посередині грудної клітки на ребрах помітно червона пляма – уважно придивися. Ребро може бути зламано.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Арюмор, Аліна Скінтей», після закриття браузера.