Читати книгу - "Будеш мені нареченою, Анна Пахомова"

Я сів на диван поруч із матір'ю дівчинки і докладно розповів їй про стан доньки. Потім я покликав Риту, щоб вона пригледіла за родичами дівчинки, і почав збиратися додому. Спершу я відповів на повідомлення від братів, а потім написав Люді, що скоро виїжджаю з лікарні. Мені було просто необхідно переконатися, що з нею все гаразд. Я не став приймати душ у лікарні і пішов прямо на стоянку. Помітивши Марину, що сперлася на капот мого автомобіля, я завмер.

- Вважаю, у твоєї пацієнтки все буде добре? - запитала вона.

- Так, вона скоро одужає.

- Приємно чути. Ти справді твориш дива в операційній, Тимуре, - сказала вона. - Вибач, що змусила тебе пострибати через палаючі обручі, перш ніж ти отримав цю посаду.

- Усе гаразд, - сказав я.

Насправді, якби Марина не ставила мені палиці в колеса, я би так і не зрозумів, чого мені бракує в житті. Я ніколи б не попросив Люду стати моєю нареченою, тож, до певної міри, я маю бути вдячний Марині.

- Ти змусила мене зрозуміти, яким однобоким було моє життя. Я радий, що через тебе змінив свої погляди.

Марина уважно на мене подивилася і повільно кивнула:

- Так, от тільки тепер ти одружишся з іншою.

- Насправді ти мене не кохаєш, - сказав я. - Просто ти ненавидиш програвати.

Марина нахилила голову і дуже довго вивчала мене.

- Ти маєш рацію, я не кохаю тебе, я занадто незалежна для цього. Напевно, я просто намагалася зробити так, щоб ти потребував мене, але що більше намагалася, то сильніше ти від мене віддалявся.

- Просто ми не підходили одне одному, Марин  Ти знайдеш людину, яка доповнюватиме тебе так само, як мене доповнює Люда.

- Сподіваюся, - кивнула вона.

- Так і буде. І одного разу правильний чоловік упаде до твоїх ніг.

- Твої б слова, та богу у вуха, - коротко розсміялася Марина. - Добраніч, Тимуре.

- І тобі, Марино.

Маринаі пішла, а я сів за кермо і зрозумів, що не в змозі вести машину. Я дивився в одну точку і думав. Ця маленька дівчинка на операційному столі нагадала мені про Арсена, і мені раптом стало страшно в операційній. Розпочавши операцію, я звично відкинув емоції вбік, але, вперше побачивши на столі це крихітне тільце, я зрозумів, наскільки сильно змінилося моє життя. Тепер у мене є власна сім'я, і їхня безпека - єдине, що було для мене по-справжньому важливим. Я узяв свій телефон, щоб написати Люді, що вже їду, і тут побачив повідомлення від неї.

«Де ти? У лікарні сказали, що ти пішов годину тому».

Я швидко набрав відповідь.

«Вибач, спочатку говорив із сім'єю, потім із Мариною».

Відповідного повідомлення не було, і я стомлено провів долонею по обличчю. Я вирулив зі стоянки і поїхав у бік будинку. Через двадцять хвилин я був на місці. Я увійшов до будинку, і Арсен кинувся мені назустріч з усіх ніг. Я нахилився і підхопив хлопчика на руки, уткнувшись носом у його маківку. Я подивився на Люду поверх голови малого й одразу зрозумів, що вона чимось засмучена. Моє серце розривалося на частини від любові, що переповнювала мене. Я стрімко підійшов до Люди з Арсеном на руках і притягнув її до себе, міцно обійнявши за плечі. Вона на мить застигла, але потім глибоко зітхнула й обійняла мене за талію. Я тримав у своїх обіймах двох людей, які за короткий час стали для мене важливішими за власне життя, і почувався абсолютно щасливим.

Арсен совався в мене на руках, щоб я спустив його на землюземлю, і, підстрибуючи від нетерпіння, повів мене за руку у внутрішній дворик. Перше, що впало мені в око, це вогники і накритий до вечері стіл. Я глянув на Люду і знову подумав, як мені пощастило, що кілька місяців тому я попросив її стати моєю фальшивою нареченою. Залишилося лише зробити все це реальним.