Читати книгу - "Невідома планета 2, Олександр Кваченко"

У підсумку зовсім скоро мене зморив міцний сон під муркотіння кота. А наступного ранку я прокинувся з напрочуд свіжою головою - капсула і справді щось у мені поправила, і самопочуття було чудовим. Тренування та освіжившись я вирушив снідати, пізніше взявся, нарешті, за своє креслення клітки. Накидав приблизний план, варіант приманки та товщину прутів. А потім мене розібрали сумніви, і я збільшив товщину і метод запору. Чи варто взагалі цю тварюку ловити, може пристрелити, а може там така не одна? Переслав усе це ШІ та вирушив на другий рівень до дівчат. Вони мають уже бути готові та зібрані. Кіт зі мною, вперед.

Сидять чекають в альтанці, про щось своє розмовляють, підучили мову одна одної.

- Доброго ранку, ви всі готові?

- Так, - відповіла за всіх Ліка. Дивлячись на мене примруженими очима.

- Ну ходімо. - і попрямував коридорами до сьомого рівня. Ліка прилаштувалася поруч і почала питати.

- Ти чого не розповів, що ти їх врятував фактично двічі, а вона тебе теж рятувала і постраждала від павуків.

- Я скинув звіт ШІ, якщо хочете, дивіться, він, по-моєму, у вільному доступі на базі.

- Це так романтично, я майже всю ніч дивилася, - відгукнулася Кіра, слухаючи нашу розмову. - як у кіно, прийшов герой і всіх врятував.

- Зблизька Кіра, це не було романтично, кров, смерть і трупи. Життя і кіно різні речі. - вони відстали, та почали далі шушукати, а я викликав Теха.

- Ми підіймаємося вже на шостий рівень, зустрінеш нас?

- Я вже тут, чекаю.

Без проблем піднялися і завантажилися в корабель. З нами був ще Іс і Берт. Випливли на антигравітаційних і маршових двигунах на світанку з ангара. Ліка з Кірою в каюті, там же десь Іс із кіборгом та Бертом. А в рубці була тільки Оллі й під самим головним монітором кіт, який жадібно дивиться на місцевість, що була під кораблем. Їм цікаво було подивитися на планету і світанок.

Увімкнув планетні двигуни космічного корабля і давно прокладеним курсом вирушив у бік форту. Зовні почало підійматися сонце, освітлюючи ландшафт теплим світлом, поки корабель розвертався на курс. Поверхня планети була нерівною, всіяною пагорбами й великими ділянками безплідної пустелі. Навігація такою місцевістю від мене вже не вимагала точності й уважного спостереження за потенційними небезпеками, вони всі вже були давно нанесені на карту. Єдине я помітив, що тепер бачу якусь туманність у місцях наявності аномалій, вони для мене стали більш видимими. Мабуть так само їх і кіборг бачить та обходить.

Корабель плив у ранковому небі, я зберігав стійкий контроль, направляючи судно за заздалегідь визначеним маршрутом, дивуючись його можливостям. Внизу земля повільно прокидалася, перші промені сонячного світла висвітлювали риси планети та розкривали прихований ландшафт. Через деякий час ми досягли селища, і я пройшов уздовж берега засохлого моря, показавши Оллі все, що від нього залишилося. Вдалині маячив форт, його стіни висвітлювалися сонцем, що сходить. Приїхали, почав заходити на посадку.

Нас зустрічали, на стінах побачив Філа та одного з мисливців. Помітив відновлені ділянки стін і оборонних веж. А також за метрів сто від форту була розчищена ділянка руїн біля вцілілої будівлі, схоже там хтось почав будуватися.

Усі вибралися з корабля, залишився я котом. Обмінявся з ним деякими уявними образами про перебування тут і що тут усі свої, а потім теж вийшли. До цього часу кіборг із помічниками все розвантажили та тепер юрмилися біля контейнерів, і про щось шумно сперечалися. Прислухавшись, зрозумів про місце встановлення турелей. З цим і без мене розберуться. Дівчата перезнайомилися з усіма і пішли досліджувати форт.

- Привіт усім, - привітався я, тут були Філ, Джо, а також мисливець Хорт. - Що у вас тут цікавого сталося?

- Нічого цікавого, звичайна повсякденна рутина. - відповів Філ. - Тільки Ден вирішив побудувати поруч, щось схоже на таверну з готельними місцями. Збирається з міста привести трохи своїх друзів. Тут і кочівники, і переселенці, і каравани ходять. Вважає, що тут вигідне місце. А що це в тебе, тварина?

- Знайомтеся, це мій кіт, прибився до мене в аномальному світі, звуть його Ос. - Філ роздивлявся тваринку здалеку, а Хорт опустив руки до зброї, йому не сподобалася посмішка кота з гострими зубами.

Я переслав коту уявний образ "гуляти до вечора" і той зникнувши втік. Усі подивилися здивовано на порожнє місце. Мисливець несхвально похитав головою і сказав.

- Дивний звір, я десь вивчав про таких з ефектом мімікрії, але цей не підходить за класифікацією. Де він тобі попався Мік?

- В одному зі світів зустрів у лісі. Ми разом полювали на одну й ту саму дичину.

- Раджу тобі дані про нього передати в нашу гільдію, мисливцям непогано платять за такі відомості.

- Дякую, буду в місті обов'язково зайду до них.

Увесь день ми займалися встановленням обладнання у форті, ремонтом бункера і всього, що там було зламано, проводили заново освітлення. Загалом займалися рутинною роботою. Форт уже можна було вважати житловим. Були встановлені ліжка, шафи, столи та інше обладнання. Навідалися до Дена і переглянули його плани щодо будівництва та ремонту таверни. Плани грандіозні, але, як на мене, чи будуть тут відвідувачі. Подивимося. Він сказав, що деяким старим мисливцям буде тут краще, ніж у місті. Так і пролетів увесь день, вечоріло і ми були готові вирушати. Дівчата попросилися подивитися на захід сонця перш ніж вирушити на базу.

Сонце почало повільно опускатися за горизонт. Повітря охолоджувалося, і легкий вітерець шелестів у прибережних чагарниках, поки ми йшли до краю скелі, недалеко від відновленого форту. Краєвид із краю скелі дійсно був захопливим, відкриваючи панораму висохлого моря, що йде вдалину. Висохле морське дно, являло собою лабіринт із потрісканої землі, та стародавніх скельних утворень, що залишилися з того часу, коли вода текла вільно.

Вгорі по темному небу, пливли масивні сріблясті хмари, їхні краї були освітлені згасаючимсвітлом. Далеко на півночі, хмари танцювали зі спалахами блискавок, кидаючи драматичне світло на пустельний ландшафт. Стоячи там, я згадав про свій колись сон - про те, як я стояв на краю урвища і дивився на такий самий захід сонця. Відгомони цього сну резонували в цей момент, стираючи межі між спогадами та реальністю. Дівчата стояли поруч зі мною, їхні обличчя купалися в теплих відтінках призахідного сонця. Ми мовчки спостерігали, як небо перетворюється на полотно насичених кольорів з помаранчевого, червоного і пурпурного.