Читати книгу - "Не за планом. Деанда: Книга 1, Алія Елвід"

Люк та Джейсон занадто м’якотілі, щоб суворо ставитись до новачків або таких, як Рейчел. Вони б одразу кинули їх у вільне плавання, приділяючи увагу більш спокійним та стриманим солдатам, які будуть слухати та виконувати їх накази по першому проханню, не думаючи своєю головою. 

Я вважаю, що це не правильно. Чим стриманіше буде солдат на тренуванні, тим слабше він буде на реальному полі бою. Не завжди терплячість стає ключем до перемоги. Перемога здобувається сильною жагою. Саме тому на групових тренуваннях, якщо на ринг виходить один з моїх солдатів, я забороняю іншим командирам втручатись у спаринг та допомагати своїм людям. Якщо солдат не зможе вижити у звичайній тренувальній дуелі – то його вірогідність вижити у сутичці з жорстоким ворогом стає зовсім неможливою. Вороги не чекають, поки їх супротивник переведе подих або придумає запасний план. Одразу атакуючи, вони не дають змоги навіть встигнути проаналізувати те, що тільки що сталося. Тому я вважаю, що методи роботи МакКензі та Адлерта застарілі та безрезультатні. 

Через пів години я вже сиджу в кабінеті у Харрієт та чекаю, поки вона докопирсається у своїх паперах на столі, судомно перебираючи їх та бурмочачи щось собі під ніс. 

 – Чи можу я поцікавитись, що сталось? – першим порушив тишу я. – Я сподівався провести свій вихідний за чашкою кави та фільмом, але явно не прокидаючись о сьомій ранку від візиту Ноартс та вашого прохання терміново зайти до вас.

Лорейн перестала перебирати нескінченні папери та різко підняла на мене очі. 

– Ти бачився з Рейчел? Коли? Що вона тобі казала?

Її вигляд був наляканим та стривоженим. На мить я подумав, що Рейчел могла б легко залякати саму лейтенантку, якби захотіла. Або, можливо, вона вже це зробила.

– Сьогодні вранці вона прийшла до моєї квартири. Я спросоння мав поганий настрій, та й вона теж була вороже налаштована, тому ми посварились, – говорю я, очікуючи звичайного оцінювального погляду, який вона використовувала в такі моменти. 

Але зараз вона була неймовірно серйозною. Харрієт нарешті зібрала докупи кілька стопок паперів, а краєм ока на боці однієї папці я помітив ініціали Рейчел. 

Що, в біса, відбувається?

– Я зустрічалась із комісією з прав та безпеки деандантів, – сказала Лорейн. – Нам треба дещо перевірити. І мені як ніколи потрібна твоя допомога. 

Нічого не второпаючи, я продовжив слухати Лорейн та її прохання навідатись до Юарського Міністерства Деандантів. Вона потребувала від мене зіставитит всі імена та прізвища з переліку офіціантів у ніч аукціону з наявними там особистими справами деандантів. 

– Перед тим, як погодитись, чи можете ви пояснити, що відбувається і навіщо це робити? – запитую я. 

– Виконуй мій наказ, сьогодні ж. – Лорейн проігнорувала моє питання. – Твій вихідний скасовується та переноситься на наступний вівторок. Сьогодні, до шести годин вечора, ти повинен надати мені всі наявні копії справ з Міністерства, які сходяться з наявними у цьому списку іменами, – й протягнула листочок паперу мені під ніс. 

Я не повинен був задавати зустрічних та непотрібних питань, але побачивши, як Лорейн у поспіху забирає з собою ті папери, моя зацікавленість взяла наді мною верх:

– Навіщо вам особиста справа Ноартс? – я зацікавлено зиркаю на Харрієт. – Я просто не розумію, навіщо вона потрібна вам, якщо Рейчел вже зарахована до військового підрозділу. Далі її особиста справа потрібна лише у день розподілу.

Лейтенантка мовчки направилась до виходу з кабінету, не відповівши мені. Це на неї зовсім не схоже. Відчуття, наче її дійсно налякали до смерті або пригрозили стратою. І внутрішній голос підказував мені, що до цього якось причетна Рейчел.

Зірвавшись з місця, я наздоганяю Харрієт, прагнучи все-таки отримати відповідь на своє запитання. Перехоплюю її на виході з кабінету та змушую зупинитись, аби вислухати мене.

– Та що, в біса, коїться? – не витримую я ігнорування. – Я теж один зі старшин, я маю право знати, що відбувається в моєму підрозділі з моїми підлеглими. Поки ви не поясните мені всю ситуацію, я не буду виконувати ваше прохання, оскільки це несправедливо по відношенню, в першу чергу, до мене, як старшини. 

Лорейн, застигши у дверях, обертається та важко зітхає.

– Деякі факти не збігаються з реальністю. Я боюсь, що Рейчел Ноартс – не та, кого потрібно було рятувати. 

Холодок пробрався по моєму тілу, змушуючи моє волосся на тілі стати дибом.

– Тобто «не та кого потрібно було рятувати»? Хочете сказати, що Орвин полювали на іншого деанданта?

Харрієт киває на знак згоди та покидає кабінет. Я залишаюсь стояти посеред офісного приміщення у повному нерозумінні.

В думках різко вдарив той самий спогад з нашої ранкової суперечки:

«–…ВИ допустились похибки й проґавили не того деанданта, який вам потрібен був…»

Але відповідь Харрієт мене не задовольняє. Я зрозумів, що від неї чіткого обґрунтування ситуації не отримаю. Мені потрібні подробиці, щоб самому скласти пазл до купи. Я не довіряю словам, які не чув особисто, тим паче коли вони ставлять під сумнів мій професіоналізм. Дивлячись на годинник, розумію, що зараз о десятій починається сніданок у військовому таборі, і мені терміново треба переговорити з Рейчел.