Читати книгу - "Шанс для невдах, або Прощавай, Академіє!, Олена Гриб"

Гаразд, вдамо, що Барр насправді ще пам'ятає про Борсуки й Таю. І що з того? Чорний Дракон – не Білий. Його не відрекомендуєш як Сойла.

Чи?..

Ідея, що промайнула в голові, здалась настільки абсурдною, що й розглядати її всерйоз не було сенсу. Проте вона мала право на існування.

– Блакитна комашка, синя корова – різниці немає? – запитала я, не відводячи погляду від блідої фізіономії Мели. – Крила, хвіст, вогняне дихання – повний комплект, а інше не має значення?

– Ти не розумієш!..

Тієї миті я і не хотіла розуміти! Подруга, називається! Скористалася мною, не роздумуючи! Вирішила спіймати двох зайців одночасно і пішла на обман, наплювавши на все. Не те щоб я горою стояла за Барра… Ні, до нього я не мала жодних почуттів. Начебто. Принаймні мені подобалося в це вірити.

Але чаклунка! Як вона могла? Я охоче б пробачила і підозрілий лист, і зниклий нулик із суми платні, і підопічних, від яких волосся ставало дибки. Буває! Однак Чорний Дракон?..

«Тобто тобі він не байдужий», – логічно підсумував внутрішній голос.

Я трохи охолола. Озирнулася, дивуючись, повернула назад. У пориві роздратування я примудрилася вибігти за огорожу і тепер мріяла провалитися крізь землю, наче чуючи співчутливе: «Тає, ну чому ти така нервова?».

Суха земля шаруділа під підошвами, розламана хвіртка виглядала з-під кропив'яних зарослей. Повіяв вітер, і в ньому промайнув запах моря. Я сіла на лавку, сперлася долонями на сидіння. Досить на сьогодні роздумів. Що б не змусило Мелу шукати зустрічі із драконом, на те була поважна причина.

Погано тільки, я не запитала, чому Вальєн має право наказувати.

Уточнення: наказувати їй.

І, підозрюю, мені.

Стоп! Чи означало це, що я повинна звертатися до знатного негідника на «ви»?