Читати книгу - "Двійник"

— Моя сестра питала саме про цей будинок?

Її співрозмовниця знизала плечима.

— Гадаю, їй ціна підійшла.

Вони вийшли з похмурої вітальні й рушили коридором. Якщо будинок відображав особистість свого мешканця, тоді в цих стінах мусило лишитися щось від Анни Леоні. Але тут були й інші пожильці, і Мора питала себе, які дрібниці, які картинки на стінах належали Анні, а які були залишені тут ще до неї. Малюнок пастеллю із заходом сонця — точно не Анни. «Моя сестра не повісила б у себе такий жах», — подумала вона. І застояний запах сигаретного диму, яким просочився увесь дім, — це точно не Анна курила. Близнюки часто до страшного подібні; напевно Анна поділяла Морину відразу до сигарет. Теж починала кашляти й хлюпати носом від диму.

Жінки увійшли до спальні з голим матрацом на ліжку.

— Здається, цією кімнатою вона не користувалася, — сказала міс Клозен. — Шафа та шухляди були порожні.

Далі ванна. Мора ввійшла, відчинила аптечку. На полицях лежали «Адвіл», «Судафед» та льодяники від кашлю «Рікола» — вражаюче знайомі марки. Ті ж самі ліки лежали в її власній аптечці. Вона подумала: «Ми були однакові навіть у виборі ліків від застуди».

Зачинила дверцята. Пішла далі коридором, до останніх дверей.

— Тут вона спала, — мовила агентка.

Кімната була охайна, ліжко застелене, на комоді порядок. «Наче моя спальня», — подумала Мора. Підійшла до шафи, відчинила її. Усередині висіли брюки, випрасувані блузи та сукні. Шостий розмір. Той, що й у Мори.

— Поліція штату була тут минулого тижня, обшукала весь будинок.

— Знайшли щось цікаве?

— Мені не доповідали. У неї небагато було речей. Прожила тут лише кілька місяців.

Мора відвернулася, визирнула з вікна. Ще не стемніло, однак від мороку навколишнього лісу сутінки здавалися неминучими.

Міс Клозен стала просто в дверях, наче збиралася взяти з Мори платню, перш ніж випустити звідси.

— Цей дім не такий уже й поганий, — сказала вона.

«Оце вже ні, — подумки заперечила Мора. — Огидна хатина».

— У цей час вибір щодо оренди невеликий. Практично все вже зайнято — готелі, мотелі. Вільних кімнат немає.

Мора не зводила очей із лісу. Що завгодно, аби тільки уникнути розмови з цією неприємною жінкою.

— Та я так, просто кажу. Гадаю, ви вже знайшли, де сьогодні зупинитися.

«То от до чого вона веде». Мора розвернулася до неї.

— Насправді ні, не знайшла. У «Виді на затоку» вільних кімнат не було.

Жінка відповіла їй стриманою посмішкою.

— Як і всюди.

— Мені сказали, що в Елсворті є житло.

— Справді? Ну, якщо вам хочеться їхати туди. У темряві на це піде більше часу, ніж ви думаєте, дорога дуже звивиста. — Міс Клозен указала на ліжко. — Я можу дістати вам свіжу білизну, узяти з вас стільки ж, скільки за номер у мотелі. Якщо вам цікаво.

Мора подивилася на ліжко й відчула холодок по спині. «Тут спала моя сестра».

— Ну ж бо. Вирішуйте.

— Я не знаю…

Міс Клозен пирхнула.

— Здається, вибір у вас невеликий.

Мора стояла на ґанку й дивилася, як світло фар пікапа Брітти Клозен зникає за темною завісою дерев. Мить постояла в смерканні, послухала цвіркунів, шурхіт листя. Почула за спиною рипіння, обернулася й побачила, що гойдалка колихається, наче під рукою привида. Здригнулася й повернулася до будинку, і саме збиралася замкнути двері, коли раптом завмерла. І знову відчула холодок на шиї.

На дверях було чотири замки.

Мора дивилася на два ланцюжки, клямку та засув. Латунні пластини блищали, гвинти ще не потьмяніли. «Ще нові». Вона замкнула їх усі, навісила ланцюжки. Метал під пальцями здавався крижаним.

Жінка пішла на кухню, увімкнула світло. Побачила потертий лінолеум, невеликий стіл, укритий пощербленим пластиком. У кутку загарчав холодильник. Але увагу привернули задні двері — на них було три замки із сяйливими латунними пластинами. Замикаючи їх, Мора відчула, як серце забилося швидше. Розвернувшись, вона помітила ще одні двері із засувом. Куди вони вели?

Вона відімкнула їх, відчинила. Побачила вузькі дерев’яні сходи, що йшли донизу, у пітьму. Звідти піднімалася прохолода, вчувався запах вологої землі. Волосинки на шиї стали дибки.

«Підвал. Для чого комусь замикати двері до підвалу?»

Мора зачинила двері, замкнула. А тоді збагнула, що цей замок був інакшим: іржавий, старий.

Їй захотілося перевірити, чи на вікнах теж є засуви. Анна була така налякана, що перетворила будинок на фортецю, і Мора досі відчувала цей страх у кожній кімнаті. Перевірила кухонні вікна, перейшла до вітальні.

Тільки переконавшись, що вікна замкнені у всьому будинку, вона нарешті взялася оглядати спальню. Стоячи перед відчиненою шафою, роздивлялась одяг. Вішаки ковзали перекладиною, а Мора оглядала кожну річ, відзначаючи, що всі вони були саме її розміру. Зняла з вішака сукню — чорний трикотаж, прості, чіткі лінії, які й вона сама любила. Уявила собі, як Анна тягнеться до цієї сукні в крамниці в торговому центрі. Дивиться на цінник, прикладає вбрання до тіла, розглядає себе в дзеркалі, думаючи: хочу саме цю.

Мора розстібнула блузку, зняла слакси. Ступила в чорну сукню і, застібаючи зіпер, відчула, як тканина огортає її тіло, неначе друга шкіра. Розвернулася до дзеркала. Подумала: «Ось, що бачила Анна». Те ж обличчя, та ж фігура. Чи шкодувала вона так само про те, що стегна стали повніші — про цю ознаку близькості середнього віку? Чи так само поверталася боком, дивлячись, чи плаский живіт? Усі жінки, приміряючи нові сукні, виконують цей танок перед дзеркалом. Повернутися в один бік, повернутися в інший. Чи не товста я ззаду?

Вона затрималася, стоячи правим боком до дзеркала, задивившись на волосину, що пристала до тканини. Зняла її, піднесла до світла. Волосина була чорна, як і в неї, але довша. Волосся мертвої жінки.

Телефонний дзвінок змусив її здригнутися. Мора підійшла до столика й завмерла, серце її калатало, поки телефон продзвенів удруге, утретє, щоразу нестерпно голосно в тихому будинку. Перш ніж пролунав четвертий дзвінок, вона зняла слухавку.

— Алло? Алло?

Щось клацнуло, тоді загуло.

«Неправильний номер, — подумала вона. — От і все».

Надворі піднявся вітер, навіть крізь зачинені вікна Мора чула стогін дерев, які він розхитував. Але в будинку стояла така тиша, що вона чула, як б’ється її серце. «Це такими були твої ночі в цьому