Читати книгу - "Тінь над Дніпром, Наташа Голуб"

Київ. Ніч. Центр міста, підземна локація під старою будівлею колишнього міністерства.

Троє стояли перед масивними броньованими дверима.

Позаду — усе, що вони пройшли. Попереду — серверне ядро, де зберігалась правда, здатна повалити цілу державну систему.

— Далі вже не буде вороття, — мовив детектив, стискаючи руків’я пістолета.

— Ми ніколи й не поверталися, — відповіла вона, кивнувши Роману. — Тільки вперед.

Двері відчинились із низьким гулом.

Всередині — блискучі кабелі, сотні моніторів, десятки серверів. На екранах — коди, діаграми, і… обличчя. Обличчя людей, які керували світом із тіні.

— Сюди зливається вся інформація, — Роман вів їх між стійками. — Тут зберігаються накази, угоди, вбивства, імена. Усе, що ми не повинні були знати.

— У нас є лише кілька хвилин, — сказала вона. — Потім сигнал піде назовні — і нас вирахують.

Вона вставила флешку.

На екрані спалахнуло: "Почати викриття?"

Роман підійшов ближче.

— Якщо ми це зробимо, вони втратять владу. Але і нас не залишать у спокої ніколи.

Вона подивилась на нього.

— Ти ж сказав, що хочеш завершити це.

— Хочу. Але тепер… я не хочу втратити тебе, — прошепотів він.

Вона простягла руку до екрана.

— Тоді зробімо це разом.

І натиснула "так".

На екранах спалахнуло: "Дані передано. Режим викриття активовано."

Усі файли полетіли в мережу — журналістам, незалежним агентствам, міжнародним організаціям.

Уся правда. Без фільтрів. Без редакції.

Над Києвом. Світанок.

Тиша перед бурею.

Система тріщала. Світ більше не був таким, як учора.

А вони стояли на даху, дивлячись, як над містом сходить сонце.

— Ми це зробили, — сказала вона.

— Ми тільки почали, — відповів Роман.

І взяв її за руку.