Читати книгу - "Поміж сірих сутінків"

– Він написав листа, – прошепотіла пані Рімене.

Я пройшла повз маму і подивилася на папірець, прибитий до палі, який лопотів на вітрі біля мертвого тіла. Там було щось написано й грубо накиданий план.

– Він написав листа партизанам – литовським борцям за свободу. Енкаведисти його знайшли, – пояснила пані Рімене.

– А хто їм переклав? – прошепотіла мама.

Пані Рімене знизала плечима.

Шлунок у мене так і впав: я подумала про свої малюнки. Відчула нудоту й затулила рот рукою.

Білявий Крецький дивився на мене втомлено й сердито. Через наш протест він не спав ніч. Він погнав нас на ту саму галявину швидко, криком і стусанами.

Ми прийшли до великої ями, яку було вирито вчора. На око я подумала, що в ній могли б уміститися чотири людини. Крецький сказав нам вирити ще одну яму поряд. Я не могла забути оте мертве тіло перед колгоспним управлінням. Його план являв собою лише кілька кривулястих ліній. Я подумала про свої малюнки, в яких було життя і біль, – вони лежать на моїй валізі. Треба їх сховати.

Я позіхнула і стала відкидати землю. Мама сказала, що час мине швидше, якщо розмовляти про те, що нас радує. Це, казала вона, додасть нам сил.

– Я хочу знайти село, – сказала я. – Може, там можна купувати їжу чи відсилати листи.

– Як ми можемо кудись ходити, коли весь час працюємо? – сказала буркітлива жінка. – А не будемо працювати – не будемо їсти.

– Я в хазяйки спитаю, – сказала пані Рімене.

– Треба з цим обережно, – зауважила мама. – Ми не знаємо, кому можна довіряти.

Я сумувала за татом. Він би знав, у кого можна спитати, а від кого триматися подалі.

Ми копали й копали, доки підвезли воду. У машині сидів командир Комаров. Він пройшовся понад ямами, придивився до них. Я не зводила очей із відра з водою. Волосся налипло на обличчя. Я хотіла занурити лице у воду і пити. Комаров щось гаркнув. Крецький засовав ногами. Комаров повторив команду.

Мама раптом зблідла як крейда:

– Він каже… що ми маємо залізти в першу яму, – сказала вона, стискаючи руками тканину сукні.

– Навіщо? – спитала я.

Комаров закричав і витяг з-за пояса пістолет. Націлив його на маму. Вона стрибнула в першу яму. Дуло націлилося на мене. Я теж стрибнула. Це тривало, доки всі ми четверо опинились у ямі. Він зареготав і дав наступну команду.

– Ми маємо покласти руки за голову, – переклала мама.

– Господи Боже, ні, – тремтячи, сказала пані Рімене.

Комаров обійшов яму, не зводячи з нас дула пістолета. Він наказав нам лягти. Ми лягли поряд одна з одною. Мама схопила мене за руку. Я подивилася вгору. За його великим кутастим силуетом небо було ясне і блакитне. Комаров знову обійшов яму.

– Я люблю тебе, Ліно, – прошепотіла мама.

– Отче наш, що єси на небесах… – почала пані Рімене.

БАБАХ!

Він вистрілив у яму. На голови нам посипалася земля. Пані Рімене зойкнула. Комаров сказав замовкнути. Він ходив над нами колами, бурмочучи, обзиваючи нас гидкими свинями. Раптом він почав чоботом скидати в яму землю з купи поряд. Реготав і кидав дедалі швидше й швидше. Земля сипалася мені на ноги, на сукню, на груди. Він, скаженіючи, пхав ту землю, обсипав нас нею, тримаючи нас під прицілом. Коли б я сіла, він би в мене вистрілив. Якщо я не сяду, то буду похована живцем. Я заплющила очі. На моєму тілі важко лежала земля. І врешті земля впала й на моє обличчя.

БАБАХ!

Знову нам на голови посипалася земля. Комаров дико реготав і кидав землю нам в обличчя. Мені засипало ніс. Я відкрила рот, щоб вдихнути, але туди посипалася земля. Я почула, як Комаров сміється, а тоді судомно закашлявся. Він сміявся і кашляв, намагався віддихатися – він немовби видихся й нічого вже не міг. Крецький щось сказав.

БАБАХ!

І стало тихо. Ми лежали у власноруч виритій могилі. Почулося приглушене гудіння вантажівки, що від’їжджала. Я не могла розплющити очі. Відчула, як мама стискає мою руку. Вона була жива. Я теж стисла їй руку. Потім угорі почувся голос Крецького. Мама сіла й почала відчайдушно відкидати землю з мого обличчя. Допомогла мені сісти. Я пригорнула її і не хотіла відпускати. Пані Рімене відкопала буркітливу жінку. Та гучно віддихувалась і відкашлювала землю.

– Усе гаразд, сонечко, – сказала мама, гойдаючи мене в обіймах. – Він просто хотів нас залякати. Хоче, щоб ми підписали ті папери.

Я не могла плакати. Навіть говорити не могла.

– Давай, – тихо сказав Крецький. І простягнув руку.

Я подивилася на цю руку. Вагалася. Він простяг її нижче. Я схопилася за неї. Він узяв за руку мене. Я вперлася пальцями ніг у землю й дозволила йому мене витягти. Я стояла біля ями сам на сам із Крецьким. Ми дивились одне на одного.

– Витягніть мене звідси! – закричала буркітлива жінка.

Я подивилася вдалину, туди, куди поїхала машина. Крецький відправив нас знову копати. Решту дня ніхто не промовив ні слова.

38

– Що сталося? – спитав Йонас, коли ми повернулися до хатинки.

– Нічого, сонечко, – сказала мама.

Йонас дивився то на маму, то на мене, шукаючи відповіді на наших обличчях.

– Ми просто втомилися, – усміхнулася мама.

– Просто втомилися, – сказала я Йонасові.

Йонас провів нас до солом’яної постелі. У його шапочці лежало три великі картоплини. Він приклав палець до губ: мовляв, дивуйтеся тихо. Він не хотів, щоб Улюшка забрала в нас картоплю «за квартиру».

– Де ти їх узяв? – пошепки спитала я.

– Любий мій, дякую! – сказала мама. – І, здається, у нас іще лишилося досить дощової води. Зваримо чудову картопляну юшку.

Мама витягла з валізи плащ.

– Зараз повернуся.

– Ти куди? – спитала я.

– Занесу їсти панові Сталасу.

Я перевірила свою валізу, думаючи про замордованого чоловіка перед управлінням. Малюнків ніхто не займав. Дно валізи трималося на застібках. Я повиривала з блокнота всі записи й малюнки, засунула під цю підкладку й пристебнула дно на місце. Буду ховати свої послання до тата, доки знайду спосіб щось надіслати.

Я допомогла Йонасові поставити воду. Потім мені спало на думку, що панна Ґрибайте сьогодні не могла дати нам буряків. Картоплину мама не взяла. То що ж вона понесла лисому?

Я пройшла між хатками і швидко сховалася. Мама розмовляла з Андрюсом біля хатинки, де жив лисий. Плаща в неї вже не було. Розмови їхньої я не чула. Вигляд в Андрюса був стурбований. Він