Читати книгу - "Стів Джобс"

Але нічого не спрацювало. Потім зателефонував Алан Баум, їхній друг з Buck Fry Club у школі Гоумстед.

— Ти просто мусиш це зробити, — сказав він.

Алан переконував, що Возняк не стане менеджером у Apple і буде й надалі займатися лише інженерією.

— Це те, що я хотів почути, — згодом говорив Возняк. — Я міг бути в тіні організації і працювати звичайним інженером.

Він зателефонував Джобсу і проголосив, що готовий повністю присвятити себе компанії.

І 3 січня 1977 нова корпорація Apple Computer Co., яка була заснована офіційно, викупила права партнерства у Джобса і Возняка, котрі ті підписали дев’ять місяців до того. Для кількох людей це не пройшло непоміченим. Того місяця «Домашній комп’ютерний клуб» опитав своїх членів, і виявилося, що серед 181 людини, яка мала комп’ютер, власниками Apple були лише шестеро осіб. Та Джобс був переконаний, що Apple II змінить цю ситуацію.

Маркула став другим батьком для Джобса. Як і прийомний батько Стіва, він поблажливо ставився до характеру Джобса і, як його біологічний батько, він таки покине Джобса у майбутньому.

— Стосунки з Маркулою були для Джобса стосунками батька і сина, — говорив підприємець Артур Рок, який починав учити Джобса про маркетинг і продажі.

— Майк і справді взяв мене під своє крило, — пригадував Джобс.

— Ми мали однакові цінності. Він наголошував, що не треба відкривати компанію лише з метою власного збагачення. Метою має стати творіння того, у що ти віриш, і створення компанії, яка проіснує довго.

Маркула записав свої принципи на листку паперу і назвав їх «Маркетологічна філософія Apple». Там ішлося про три найголовніші речі. Першим було співпереживання — інтимний зв’язок із почуттями клієнта. «Ми розуміємо їхні потреби краще, ніж будь-яка інша компанія». Далі йшов фокус. «Аби добре працювати над речами, які ми вирішимо робити, ми маємо усунути всі непотрібні можливості». Хоч як це дивно, але третім, не менш важливим принципом стало приписання. Йшлося про те, що думка про компанію чи продукт формується на основі сигналів, які він передає. «Люди таки судять по книжці за її обкладинкою. У нас може бути найкращий продукт і найліпше програмне забезпечення, найвища якість, але якщо ми презентуємо це все неохайно, то все і сприйматиметься як сміття, а якщо ж презентація буде творчою і професійною, ми припишемо всі бажані якості».

На протязі всіє своєї кар’єри Джобс розумітиме потреби і бажання споживачів більше, ніж будь-який інший бізнес-лідер. Він фокусуватиме свою увагу на кількох основних продуктах і часто аж занадто піклуватиметься про маркетинг, загальне враження від продукту та деталі упакування.

— Коли ви відкриваєте пакунок з iPhone чи iPad, нам хотілося б, щоби це тактильне відчуття складало загальне враження від того, як ви сприймаєте продукт, — казав він. — Майк навчив мене цьому.

Реґіс Мак-Кена

Першим кроком у цьому процесі стало переконати найкращого рекламіста долини Реґіса Мак-Кену, щоби він працював з Apple. Мак-Кена походив із великої робітничої родини з міста Пітсбурга. Він був суворим за своєю натурою, але ця риса додавала йому шарму. Покинувши навчання в університеті, він працював у Fairchild і National Semiconductor перед тим, як відкрив власну фірму з піару та реклами. Його спеціалізацією були передача журналістам ексклюзивних інтерв’ю від клієнтів, з якими він працював, і створення рекламних кампаній, після яких продукт запам’ятовувався, як, скажімо, мікрочипи. Однією з таких кампаній стала низка публікацій кольорових рекламних блоків із гоночними машинами та фішками для покеру, замовлених компанією Intel. Такий підхід був цікавішим, ніж звичайні нудні таблиці. Ці блоки не могли пройти повз увагу Джобса. Чоловік зателефонував у Intel і запитав, хто їх розробив.

— Реґіс Мак-Кена, — почув у відповідь.

— А що таке Реґіс Мак-Кена? — запитав він тоді. Йому відповіли, що це людина.

Проте Джобс ніяк не міг дотелефонуватися до Мак-Кени. Натомість його з’єднали з Френком Бурджем — діловодом, однак той не виявив бажання говорити з ним. Та Джобс телефонував чи не щодня.

Врешті-решт Бурдж погодився приїхати до гаража Джобса. «О Господи, цей хлопець і справді не такий, як усі, — промайнула в нього думка. — Цікаво, скільки часу я зможу провести з цим клоуном, щоби йому не нагрубити».

Та за мить, коли немитий і неохайний Джобс підійшов до нього, Бурдж зрозумів дві речі.

— По-перше, він був надзвичайно розумним, а по-друге, я не розумів і половини з того, про що він говорив.

Він запросив Джобса та Возняка на зустріч. На його візитці був напис «Реґіс Мак-Кена власною персоною». Цього разу дратувався такий зазвичай сором’язливий Возняк. Мак-Кена глянув на статтю про Apple, яку писав Возняк, і сказав, що вона надто технічна і що її потрібно оживити.

— Мені не потрібні вказівки якогось там піарника, — різко відповів Воз.

Тоді Мак-Кена сказав, що їм уже час іти з його офісу, і попрощався.

— Але Стів мені відразу перетелефонував і сказав, що хотів би зустрітися ще раз, — пригадує Мак-Кена. — Того разу він прийшов без Возняка, і в нас усе вийшло.

Мак-Кена та його команда почали працювати над брошурами для Apple. Перша річ, яку вони зробили, — замінили вікторіанський дизайн Вейна, який суперечив кольоровій і веселій стратегії Мак-Кена. Арт-директору Робу Янову доручили розробити новий логотип.

— Не роби його надто гарненьким, — наказав Джобс.

І Янов підготував два варіанти — першим було звичайне яблуко, а другим — яблуко з надкушеним боком. Перше яблуко скидалося на вишню, і тому Джобс обрав другий варіант. Він уподобав версію, яка відливала усіма кольорами веселки, вплітаючи психо-делічні кольори між зеленим, як Земля, і блакитним, як небо. Стів зовсім не зважав на те, що виробництво такого зображення було дорожчим. Нагорі брошури Мак-Кена помістив афоризм Леонардо да Вінчі, який стане ключовим для філософії дизайну Джобса: «Простота — найвища форма витонченості».

Перший запуск

Офіційне представлення Apple II для публіки збіглося у часі з Комп’ютерним ярмарком Західного узбережжя, що проходив у квітні 1977 року. Ярмарок організовував прихильник «Домашнього комп’ютерного клубу» Джим Ворен. Джобс підписався на обидві події, тільки-но отримав інформаційний пакет. Він хотів зайняти місце відразу при вході до зали, щоби підсилити драматичну появу Apple II. Він просто шокував Возняка тим, що заплатив 5 тисяч доларів наперед.

— Стів вирішив, що це наш великий запуск, — пригадує Возняк.

— Ми мали показати світові, що в нас є прекрасний комп’ютер і вдала компанія.

То було впливом Мак-Кена — «приписати» собі найкращі якості шляхом створення найкращого враження на людей, особливо під час запуску нового продукту. Це простежувалося